Давид привіз свою наречену Ноам жити у селище, де він провів свої дитячі роки. Там залишилася йому у спадок хатинка його бабусі в мошаві біля Беер-Шеви.
Обирай, Ноамלה, тут залишимось, чи поїдемо знімати квартиру в Тель-Авіві? сказав Давид коханій, дивлячись їй у очі.
Вибір, звісно, був невеликий. У місті нічого Давиду не належало: він разом із старшим племінником тулиться у сестри Лії у маленькій кімнатці.
Сестра невдоволено хмикала щоразу, як бачила Давида вдома. Лише раз на місяць, коли він віддавав їй частину зарплати за житло, Лія ставала більш поблажливою, а решту часу бурчала та вимагала уваги і допомоги.
Щонеділі Давид витрушував килими, вигулював малих племінників їм було рік, три й шість водив у парк. Чоловік Лії навчався в Єрусалимі, а у вихідні переважно зникав до своїх батьків або друзів.
Ноам про все це знала. Розуміла, чому Давид, навіть із гарною посадою в одній із гіфтек-компаній, майже не мав шекелів на власні потреби усе йшло сестрі. Лише коли він наважився залишити частину грошей собі, Лія мало не виставила його з дому.
Легким життя у сестри не було: вона знаходила у Давиді зручного помічника і додатковий дохід.
Коли Давид остаточно відмовився віддавати зарплату, Лія виставила його за двері. З речами Давид перебрався до кімнати Ноам в гуртожитку.
Згадую це і зараз як змінилося життя завдяки одному рішенню.
***
Мошав прийняв молодят із відкритими обіймами. Хоча близької родини тут не було, але ще з дитинства Давид знав усіх сусідів і вмів із ними спілкуватися. Його мама мешкала в іншому селищі у Верхній Галілеї, а батьки Ноам ще далі, на півночі. Сподіватись було лише на себе.
Скромно розписалися в селищній адміністрації, почали обживатися. Ноам працювала у місцевому маоні (дитсадку), Давид влаштувався на тартак. Сусідка баба Естер подарувала їм козу: не мала вже сили доглядати за нею.
Кізочка дісталася їм задарма хіба що бабусі треба було щодня півлітра молока приносити. Потім зявилися ще кури, а згодом вівці.
Зарплати було небагато, але рятувало господарство і те, що Ноам підробляла: шила для односельців на замовлення. Жили скромно, але були щасливі.
Уже підростав їхній трирічний син Йоав. Після декрету Ноам повернулася на роботу. Найважчі роки лишились позаду
Та якось на порозі зявилася Лія зі своїми дітьми.
Чоловік Лії, як завжди, залишився у своїх батьків відпочивати.
Я ж тут раніше жила! вигукнула Лія, до бабусі приїжджала.
Ти тут тиждень ледве витримала, усміхнувся Давид. Одразу сумувала за батьками, йдучи всім на вуха. А я тут усе літо залишався
А що тут робити? Сумно. Я й зараз вирішила: на море поїду!
Ну, від дитинства обожнюєш море. Наші тільки тебе туди возили.
Давиде, я збираюсь на море, а дітей лишу, мабуть, з вами тут, у мошаві!
А хто за ними дивитиметься? здивувався Давид. Ми на роботі. Мене може кілька днів не бути.
Та у вас мошав, що з ними може трапитись? Один одного доглянуть!
Лишайся й сама доглядай. Ноам точно не погодиться на таке.
А чого питати? Ти ж мій брат. Скажеш дружині, щоб погодилася.
А твій чоловік? Допоможе?
Ні, він удома. Відпочиває від нас.
Ви, здається, одне від одного постійно відпочиваєте
Поки сперечались, діти Лії вже шастали на подвірї. І раптом із вулиці пролунав галас. Давид визирнув з вікна і завмер.
***
Діти відчинили загорожу, випустили поросятко, і воно гасало городом за ними, трощачи грядки. Давид ледве загнав його назад. Капустяні голови помяті, коза з козенятами ховаються від галасу.
Давид гримав, Ноам хвилювалася, а діти вже бігли до курника. Десяток гарних курей, що несли кольорові яйця, почали кидатися різні боки. Півень, як справжній гамбінист, кинувся стерегти свою територію.
Що за мошав у вас? бурчала Лія За господарством не стежите!
Півень тут не винен, відказав Давид. Просто скажи дітям, щоб не сунулись куди не слід.
Нехай твоя дружина у відпустку піде й догляне за ними! Не дай Бог щось станеться
Вже добре, що до собаки не підійшли. А у сусідів бик, такий лютий, що навіть вдень небезпечно біля загорожі стояти. На ніч і з дому виходити не раджу гуси в сусідньому дворі ще агресивніші.
Ти лякаєш, чи жартуєш?
Просто попереджаю
І тут сусід, сердитий, підводить старшого сина Лії за руку.
Збирався щось палити біля гаража! Могла б загорітися половина мошаву, дощу не було місяць! обурювався він.
Мені такі пригоди не потрібні, видихнув Давид. Бери своїх дітей і їдь разом на море. Щоб ще й акул там не налякали!
Я ж тобі допомогала! Жив у мене!
Не було вибору. І зарплату ти всю забирала. Не забула?
***
Ми їдемо до бабусі й дідуся! сказала сердито Лія малим, збираючи речі.
Ми хочемо з тобою на море! ніяк не вгамовувалися діти.
Ні!
Вранці вони поїхали. А Давид із Ноам ще довго згадували той шаленний приїзд сестри й досі переказують цю історію друзям, сміючись над старими образами.
