Я був закоханим у Валентину ще з дитячого садочка. Ніхто не сприймав серйозно моїх поривів, але ще маленьким я зрозумів, що одружуся лише на цій дівчині. Так сталося, що у школі ми потрапили у паралельні класи. Як же довго я плакав та благав батьків перевести мене й той же клас, що і Валю, але мене не послухали. Попри нашу вимушену розлуку, я все одно знаходив час, щоб побачитися з дівчинкою.
Вранці перед школою заходив по неї додому й допомагав нести портфель. Після уроків чекав біля школи й проводжав на гуртки, які вона відвідувала. Ввечері відпрошувався у мами та біг до Валі в гості. Ми були гарними друзями, так думала вона, а я знав, що це кохання.
У старших класах Валентина від мене віддалилася. Все більше часу проводила з подругами й навіть почала зустрічатися зі своїм однокласником. Який же я був злий та нервовий. Я не знаходив собі місця, все думав, що тепер робити, але ситуація вирішилася сама собою – вони розійшлися. І коли Валентині потрібна була підтримка, саме я став для неї жилеткою для плачу.
Вичекавши декілька тижнів, щоб рани загоїлися я запропонував Валентині зустрічатися. Вона довго думала та дивилася на мене якимось дивним поглядом, а потім все ж погодилася. Я думав, що помру від щастя, не передати словами, які емоції я тоді пережив.
Школу ми закінчили, як пара, і на випускний також пішли разом. Це була казкова ніч, тому що вперше ми віддалися нашим почуттям і провели ніч разом. Світанок ми зустрічали уже дорослими. Я не хотів розлучатися з Валентиною ні на мить, тому обрав той же університет, що і дівчина. Ми обоє вступили й щиро раділи можливості бути разом, але сталася неочікувана подія.
Напередодні навчального року дівчина зізналася, що має затримку уже два місяці. Вона нікому про це не розповідала, бо до останнього надіялася на краще. Я побіг в аптеку й придбав тест на вагітність. Робили ми його разом. Через декілька секунд я побачив дві чіткі смуги. Мене охопила паніка, я не знав, що це означає. Валентина пояснила, що тест позитивний – вона вагітна.
Скажу вам відверто я неймовірно зрадів. Попри наш вік і те, що ми ще нічого не маємо, дитина – це велика радість. Валя страшенно нервувала, бо боялася реакції батьків. Того ж вечора ми зібрали їх разом й сповістили новину про вагітність. Рідні довго мовчали, переглядаючись між собою, а потім почали нас вітати.
Через місяць ми з Валею розписалися й почали жити разом. Батьки нам в усьому допомагали. Завдяки їхній підтримці ми зуміли пережити найважчі періоди й тепер самі стали батьками. У нас народилася донечка. Валя відновилася в університеті, поки вона навчається за дитиною приглядає моя мама. Я перевівся на заочну форму навчання й влаштувався на роботу, тож тепер самостійно забезпечую свою родину.
Усе склалося найкращим чином. Я вірю у долю й те, що якщо з нами щось має трапитися, то це неодмінно відбудеться. Колись ми розповімо донечці про нашу історію кохання, але сподіваємося, що вона не братиме з нас приклад й встигне здобути освіту перед заміжжям.
