Yulia Virnuk – Страница 10 – Бархатный вечер

Особливо мене вшкварило те, що я постійно говорила дітям бережливіше ставитись до грошей, вони відмахувались, а за два тижні до зарплатні стандартно стоять в мене на порозі із протягнутою рукою “позич до зарплати”

Мої діти так розлінилися! це просто жах якийсь! Що не скажи їм – все вони не будуть робити, краще

Я ж бо не обирала таку долю собі, мені її нав’язали. Самотужки вибратись я ніяк не могла… Чи то навіть не думала, що можна спробувати… А ця дитина… Я ж навіть батька її не знаю.

Важко в такому зізнаватись, та мушу розповісти хоч комусь. Мене це все поїдає із середини, змучує мою

Їх не було годину, дві… три… вже й темніти почало. Я перелякалась не на жарт. Коли годинник показував вже дев’яту вечора я не витримала та викликала поліцію.

Що ж, історія стара як світ. Я більш як впевнена, що я не одна така. Не перша та не остання.

Забирайте свої гроші, свого сина та геть із моєї школи, таким як ви тут не раді! Чоловік аж оторопів від слів директора, а мене почала розпирати гордість.

Як ми з татом школу мені обирали. Насправді це був цілий квест. Хоч батьки й були з гарним достатком

Тільки завдяки бубусі я не повторила долю власних батьків, та змогла вибратись із тієї чорної ями, в якій мене народили.

Сьогодні я вже доросла, маю свою власну родину, та все не перестаю подумки повертатись у ті дні, коли

Мене почало жахливо дратувати, що вона прийшла в мій дім, та почала вказувати що мені робити. Вона запитала взагалі у мене, чи я не проти, аби вона готувала на моїй кухні?!

Хочу написати історію – спокуту. Хочу зізнатися, як несправедливо ставилась до своєї невістки

Андрій запропонував одружитися, народити дитину, а тепер за людину мене не рахує, та й дитина йому триста років не потрібна.

Сталася зі мною ситуація, яка, мабуть, переслідує відсотків вісімдесят нашого суспільства. Точніше подружніх пар.

Дамочка, яка носила дитину, мала непомірні апетити на гроші та матеріальні речі. знайома без роздумів того ж дня переписала квартиру майже в центрі міста на ту дівчину.

Стільки років живу, стільки дивуюся – у кожної людини мислення складено по-різному…

Чесно сказати, той випадок із лікарнею був вартий того, щоб віднайти справжнє життя. Віднайти себе. Адже коли мені казали спіши жити та погоджуйся на що-небудь

Моя мати постійно повторювала, щоб я поспішала жити. Поспішала закінчити школу, вхопити якнайбільше знань

Я сумував за нею. Дуже сильно! Та нічого вже не зміниш. От чому мене так сильно дратує поведінка друзів. Вони критикують та відмауються від своїх батьків

Мені ніколи не було зрозуміло, чому мої знайомі та друзі жаліються на надмірну увагу мами. Особливо