Я сумував за нею. Дуже сильно! Та нічого вже не зміниш. От чому мене так сильно дратує поведінка друзів. Вони критикують та відмауються від своїх батьків

Мені ніколи не було зрозуміло, чому мої знайомі та друзі жаліються на надмірну увагу мами. Особливо, коли вони приїжджають до них в гості, та намагаються щось зробити, допомогти в побутових справах, щоб тобі потім же простіше було!

Ось, нещодавно до мого друга та його дружини приїжджали батьки. Вони привезли купу консервацій, картоплю, свіжу капусту, бурячки, моркву, цибулю… В цілому, все що мали в погребі, та що за літо зуміли зростити на своїй землі. Друг причитав, що вони стільки всього приперли, що йому просто немає де те все класти. А в кладовій тепер з’явився запах сирості від продуктів, які лежали в погребі. Оце так проблема! Я слухав мовчки, бо не мав що сказати… Батьки про нього піклуються, адже купувати продукти дуже дорого, до того ж це домашнє. На додачу в морозилку вкинули і курочок, які росли на зерні, а не комбікормі, свинини, кроликів. Та це знову не вгодило Сашку. Він крутив носом від усього. А його дружина почала жалітись, що свекруха вирішила прибрати в її квартирі, поки та була на роботі. А саме жахливе, не повірите, вона приготувала вечерю, щоб та після роботи відпочила! Неймовірне нахабство!

Я слухав, а в голові засуджував та заздрив. Адже моєї мами вже давно немає. Вона пішла, коли я ще тільки закінчував середню школу. Ми жили з батьком удвох. Він так і не зміг знайти собі пару, тому навіть зараз, у поважному віці живе сам. Не дивлячись на довгі роки які минули з того часу, я все так само пам’ятаю запах борщу, який готувала мама. Оладки із малиновим варенням, які своїм солодким запахом заповнювали всю кухню… Я пам’ятав все, та відав би всі свої гроші та здобутки, аби мама ще хоча б раз приготувала мені ті свої страви, а потім тихенько сиділа поруч та дивилась люблячими очима поки я з апетитом те все їв. Я сумував за нею. Дуже сильно! Та нічого вже не зміниш. От чому мене так сильно дратує поведінка друзів. Вони критикують та відмахуються від своїх батьків так, ніби ті набридливі мухи. В їхню недалеку голову навіть дійти не може, що це піклування про рідних людей. Це прояв любові. А головне, що так завжди не буде. Час йди, наші близькі також… Один за одним… А ми, вважаючи, що все буде як завжди не цінуємо рідних, навіть навпаки повністю знецінюємо їхні вклади в наше ж життя.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

три + 11 =

Я сумував за нею. Дуже сильно! Та нічого вже не зміниш. От чому мене так сильно дратує поведінка друзів. Вони критикують та відмауються від своїх батьків