Колись давно, у маленькому мошаві під Хайфою, всім було відомо задовго, що приїде Ельяф. Дівчата в селі давно чекали, готувалися, заплітали коси, вибирали найкращі сукні. А Авіталь, кругла сирота, на що їй перебільшені хитрощі та манірність? Вона залишалася такою, якою була тихою, простою й соромязливою. Саме за це Ельяф з першого погляду закохався саме в неї.
Багато хто в мошаві заздрили Авіталь зуміла впіймати такого хлопця! Ще коли Ельяф тільки зявився тут уперше, дівчата не могли відірвати очей. Високий, міцний, із виразними світлими очима, до того ж з Тель-Авіва, освічений, в університеті за кордоном навчався, з багатої сімї.
Дід Яаков, колишній староста мошаву, на всіх зборах розповідав про обраного онука, пишався кожною дитиною й онуком, а тепер в очікуванні правнуків готував подарунки і хвалився їхніми досягненнями.
Коли всі дівчата марно намагалися привернути його увагу, Ельяф голову втрачав тільки від Авіталь. На канікулах, повертаючись до Тель-Авіва, одразу забрав її із собою. Дід Яаков казав йому: “Життя у цієї дівчини було не з легких, не ображай її”, і той урочисто обіцяв.
А в Тель-Авіві життя зовсім інше: шум, метушня, всі кудись спішать. Авіталь сподівалася, що її чоловік залишиться турботливим і уважним. Спершу так і було підготовка до хупи, турботи спільні, мені мені.
Але після шева-брахот щось змінилося. Ельяф почав віддалятися, соромився дружини серед друзів. Свекруха, Сара, говорила з нею сухо й загадково, чимось натякала, що невістка не дотягує до її сина.
Ти не так вариш суп, неправильно переш полотняні сорочки, й навіть підлогу миєш не по-людськи, дорікала Сара. Авіталь терпіла, куди від неї подінешся, якщо живете всі разом у маленькій квартирі у Рамат-Гані? Влаштуватися на роботу не вдалося, Ельяф відмовляв:
Скільки ти тут на своїй освіті заробиш? Сиди вже вдома.
І вона сиділа. Коли дізналася про вагітність Ельяф був на сьомому небі. Здавалося, все вже стає на свої місця. Навіть свекруха перестала ображати й почала навчати сина ставитися до дружини шанобливо. Та сталося лихо Авіталь втратила дитину. Стало тільки гірше.
Нікуди ти не годишся, ні до ума, ні до здоровя. Лице гарне, та що з нього? зітхала Сара. А Ельяф посміхався, ніби не про його дружину йшла мова.
Друга вагітність радості Ельяфу не принесла. Уже не було ні тепла, ні очікування, лише дратування, що фігура у неї зіпсувалася. Сара сварилася із сином, вмовляла не ображати вагітну, але Авіталь усе відчувала любові більше нема. Почали спати в різних кімнатах, Ельяф затримувався на роботі, повертався, коли дружина вже спала.
Авіталь тихо плакала у ночі, але терпіти доводилося ні батьків, ні підтримки. Не хотіла такої долі своїй дитині, тож ховала образи, мовчала. Коли прийшов час народжувати, Ельяфа вдома не було вже тиждень. Авіталь викликала швидку сама. Народила і навіть не подзвонила йому. Стояла біля пологового дому, не знаючи, куди йти далі. Враз підїхала машина з повітряними кульками, і на неї чекали свекруха і дід Яаков із квітами.
Тод, внучечко, за такий подарунок! Краще за мою правнучку у світі нема, не міг натішитися дід Яаков. А Сара, хоч і стримано, не відходила від новонародженої онуки й не могла намилуватися.
Будинку стіл накритий, свекруха сама спекла пиріг улюблений Авіталь.
Не думала я, що Ельяф у мене такий негідний, не витримала Сара. Зависся, покинув дівчину з дитиною. Але не біда. Ми разом проживемо, і без нього обійдемося. Побачимо, скільки він без нас витримає. Я випишу його з квартири, жити тут не буде місця йому немає. А то ще когось приведе!
Як назвемо донечку? запитав дід. Може, Ноам, як твою маму?
Авіталь заплакала. Давно уже не дозволяла собі сліз. Сара погладила її по голові:
Все буде добре. Ти ще будеш щасливою, поглянь, як тобі личить материнство! А про колишнього не думай.
Я поїду у мошав, нам там буде краще
І правильно, підтримав дід Яаков. Разом виховаємо онуку.
***
Через два роки у мошаві до Авіталь почав свататися Урі, простий місцевий хлопчина. Ще нещодавно, до зустрічі з Ельяфом, Авіталь і не глянула б у його бік. Та зараз змінилися її вимоги: головне щоб людина була люблячою і завжди захищала.
Давай, погоджуйся! Де ти такого ще знайдеш? Урі такий добрий, ти ж його змалку знаєш. А якщо Ельяф повернеться?
Не повернеться. І вже не люблю я його, мяко відповіла Авіталь.
От і добре! дід посміхнувся. Час весілля готувати.
***
На весілля приїхала й Сара.
Дивись, як після роботи вона додому йшла пішки, а вдома ще й безлад, і у Ноам панчішки непрасовані, дорікнула вона Урі.
Ви хто? здивувався наречений.
Свекруха.
Колишня, суворо сказав Урі.
Досить з вас! сміялася Авіталь. Колишньої свекрухи не буває.
Я просто хвилююся, що мені не дадуть бачитися з онукою виправдовувалася Сара.
Приїжджайте, коли захочете, відповів Урі. А сімю ми самі збудуємо, без порад із боку.
Авіталь подивилася із вдячністю на Урі: Тепер з цим чоловіком вона вже точно була впевнена вже ніхто й ніколи не образить її та її доньку в цьому світі. Вона вперше за довгі роки щиро посміхнулася.
