Ділянку Яков вирівняв так, що сусіди тільки заздрісно зітхали. Яальні отримала від нього квітники, про які мріяла з дитинства. Побудував перголу ну, як личить справжньому єврею з руками. У квартирі також відчувався міцний чоловічий підхід: і шафи полагоджені, і кран не тече. Яальні зробила правильний вибір, просто бездоганний. А ще Яков і шекелі приносив до дому, старанно дивував Яальні дрібничками то іменинний хумус, то нова сковорідка для шакшуки.
Ти ж мене спочатку навіть не любила, бурчав Яков. Без ліричних сентиментів за мене заміж вийшла. Тепер, коли я захворів, підеш від мене?
Тримайся міцніше, Якове! Яальні вже обіймає і лагідно гладить по голові. Ти найкращий чоловік! Нікуди я від тебе не піду.
Яков ледве повірив у своє щастя, хоча настрій у нього останнім часом був, як у глиняної фляги після пустелі.
Яальні прожила з чоловіком двадцять пять років та ще й яких веселих. Вона й у юності була популярна серед хлопців, хоч красунею її мати так і не вважала.
У школі майже всі хлопчаки за Яальні бігали, гризли халву в її честь. Щось у ній було харизма, напевно.
Вийшла заміж вона за Довида. Довид був людиною неоднозначною, але її не дратував. Виростили доньку, Галю, видали заміж. Молодий сімянин відвіз Галю до Італії тепер шлють світлини: тут на узбережжі, там у сенсорній піцерії. Запрошують в гості, але Яальні з Довидом якось не зібралися. А тепер Довид як-то кажуть, шалом, шалом і до побачення.
Довид загинув у автокатастрофі тихо, без пафосу, трохи безглуздо. Потім Яальні сказали, що, мабуть, йому стало зле за кермом серце підвело, от і втратив контроль.
Може, навіть обморок? припустила вона якось.
Уже не дізнаєшся. зітхнула подружка, лікарка Нета. Причина стандартна: ушкодження не сумісні з життям.
Яальні стояла в шоці, як на розпродажу без грошей. Друга Ора допомагала організовувати похорон і перевірила все сама по своїх медичних обіймах. Довида поховали, Яальні залишилась у їхньому величенькому будинку сама.
Для двох людей такий будинок нормальний, а для однієї жінки палац і клубок зобовязань. В домі рука чоловіча конче потрібна була, а її тепер день з вогнем не знайдеш.
Галя приїхала попрощатися з батьком, одразу ж натякнула: Мамо, може, час квартиру купити, а старий дім продати? Або до нас в Італію переїжджай!
Ну вже ні! вигукнула Яальні. Не для того я цю хату клепала стільки років, щоб продати її за перший італійський салямі. Я вашу Італію бачила по скайпу дякую, вистачить.
Мамо!
Спокійно, Галочко. Яальні навіть всміхнулася крізь сльози. Це я так жартую. Хоч хтось жартувати має в цій родині.
Ну, якщо жартуєш, то мабуть, не все втрачено.
А ситуація і справді була складна Довид, хоч і турботливий був, але настрій у нього мінявся, як ціни на каву в Яффо.
Бувало, що дратував Яальні по повній програмі, сам каявся, а вона не з тих, хто довго ображається. Жили собі так двадцять пять років, і життя летіло, як шугарин на Пурім.
Галя погостювала й поїхала до свого чоловіка працювати не забувай, що бізнес в Італії не спить. А Яальні лишилась одна.
Щоправда, добре знаючи себе, розуміла самотність її захопленням не буде.
І дійсно: пройшло пів року тиші і печалі, а там уже черга залицяльників під кабінетом троє вже з букетами, ще двоє з питною водою в термосах.
Мати Яальні так і казала:
Я не розумію, що вони всі в тобі знаходять. Не те щоб красуня чи я щось у молодості пропустила?
Ой, мамо, жіноча харизма то не бутерброд із паштетом, її на очі не намажеш, підморгувала Яальні.
Біжи, а то просидиш тут, ухажер утомиться і піде до сусідки.
Інший прийде! всміхалася Яальні, дзюркотячи каблуками.
Минуло майже тридцять років з тієї розмови. Подруги ячать: Після сорока тут самотність, чистий шалом. А в Яальні і в сорок шість вже двоє наречених, і не абихто!
Серце її нахилилося до Таля. Красивий, інтелігентний, любив поговорити з ним хоч про вибори, хоч про машиноюзи.
Але Таль був словом сильніший за діло. Все красиво говорить, а гайку закрутити не його. Яальні з досвідом: Не такий чоловік для моєї вілли.
Другий кавалер був Яков. Прямолінійний, простий, як ізраїльський сонце: багато не балакучий, але все полагодить, в будинку лад, і шашлик зробить, і травичку підстриже просто золото, а не чоловік.
Таль на Яальні образився, що лишилася його красномовність без вшанування, і зник з горизонту.
Яальні вийшла заміж за Якова, і він світився щастям, як новий єрусалимський люк у червневу спеку. Весілля було ізраїльське: маца, хумус, він співає і танцює так, що навіть сусідська кішка дивувалась.
Ну ти, Яальні, даєш, піджартовувала подруга Ора. Рік не минув після Довида, а ти вже на мазаль тов. Деякі вдови вдень із ліхтарем чоловіка шукають, а ти лишень за поріг одразу пару.
Ой, не починай! Ти ж сама дивувалася не красуня, а на званих обідах наречені штабелями!
О, ну так, підозріло завжди з тобою було! Все на тебе дивляться.
То говори з моєю мамою, я сама вже не в курсі цих чудес.
Потанцювала Яальні з Яковом і подумки прогнала останні сумніви. Ну і що, що не великий красномовець? Але ж який господар і яка надійність!
З Талем би залишилася на словах, а з Яковом справжнє життя.
Кілька місяців і Яков перетворив двір у суцільну оазу: і дерево пересадив, і пальми підстриг, і клумби для Яальні розкіш, не дім.
Не прогадала Яальні, о ні.
До всього ще й гроші заробляє, ті ж шекелі завжди в домі, а японські ножі купив так, що вся вулиця ахкала.
Порівняла Яальні своє нове коротке сімейне щастя з попередніми двадцятьма пятьма роками та щиро жалкувала: Чому я Якова раніше не зустріла? Золотий чоловік!
Літо, шашлик, веранди, деревяний стіл і лавки ідилія, як у кібуці.
Яальні, наївшись шашлику, щурилася на сонці, як ситий кошеня, а Яков дивився на неї з посмішкою.
Чого ж ти, Якове?
Радію. відповів він.
Перша його дружина була стереотипною занудою. Яков вже й не сподівався зустріти когось на зразок Яальні.
Так чотири роки й прожили, смакуючи щастя, поки Яков не став хиріти то втомлений, то схудлий, то після келиха вина зовсім вялий.
Якове, до лікаря треба! Яальні як справжня ізраїльтянка перейнялася. Які ще само пройде? Тут не середньовіччя, а XXI століття.
Ну досить, Марічка… бурчав Яков. Здоровий мужик я, все добре.
Насправді ж він боявся бо раптом Яальні піде, якщо стане хворим тягарем?
Вона його любов винятком не була. Він закохався у розгублену жінку в супермаркеті із великою сумкою, повною дрібязку, яку не могла знайти. І відтоді його серце було її.
Навіть його мама казала:
Чого ти в ній побачив? Не модель же, а син у мене хоч куди! Будь-яка молодиця за тобою бігала б!
Та Яков ніколи не хотів нікого, крім Яальні.
Не змогла вона переконати чоловіка піти до лікаря. Якось у суботу прийшли Ора з чоловіком, Ашером. Чоловіки смажили шашлики, дівчата нарізали салати.
Ора, щось Яков не так поводиться, занепокоєно шепотіла Яальні.
Так, схуд, і шкіра жовтавато-пастозна, професійно діагностувала Ора.
Ой, Боже поговори з ним, лікарку він більше послухає, може!
Ора вже й не встигла поговорити Яков знепритомнів. Швидка, лікарня, Яальні тримає за руку і, здається, звертається до Всевишнього напряму.
Операція. Лікар каже:
Пухлина печінки.
Рак?! мало не впала Яальні.
Аналізи чекаємо.
На щастя, все добре доброякісна. Але розмір вже не шарварок.
Відновлення довге, шекелів на медикаменти йде чимало, Яков зовсім підупав духом. Відвідує його мати, Тамі.
Я тебе не впізнаю, Якове! дорікала вона. Жити треба! Ти вижив, раку нема. На, котлетки парові.
Їсти не хочу
Треба! Яальні приходить?
Поки що, жартує Яков.
Боїшся, що залишить?
Кому потрібен інвалід? Мені пятдесят буде в червні, а почуваюся на сто.
Увійшла Яальні. Мати Якова махнула рукою: Я піду, ви тут якось самі.
Яальні підійшла:
Агов, хворий! Руки-ноги є, а душа на місці ти не інвалід! До речі, читала, що печінка самовідновлюється, якщо лишилося більше половини. У тебе залишилось аж шістдесят відсотків тож все буде! Просто трохи зачекай.
А якщо часу нема?
Що? не зрозуміла вона.
Часу, мабуть, у мене вже не так багато
Виписали Якова. Відновлення йде важко тільки щось зробить по дому, і знову як після марафону. Ювілей на носі, а він і мясо не їсть, і аркадійський коньяк не пє. Життя!
Яальні не звертає уваги, затягує його на дієтах разом з собою.
Яальні ти ж мене не залишиш, правда?
Якове, мені добре навіть з твоїм новим уповільненим ритмом! І люблю тебе.
Любиш?
А ти ще питаєш?
Яальні не залишила Якова. Він slowly but surely відновлюється.
На ювілей вона організувала домашню вечірку: трохи друзів, настільні ігри в альтанці, смішні історії все як треба, тільки без міцного.
Пощастило тобі з дружиною, Якове! казали друзі на прощання.
Ну а ви, мабуть, сьогодні по мені коняку хильнете? зі сміхом Яков.
Сміялися, прощалися. Увечері вони з Яальні сиділи на ганку, дивилися на зірки, і він відчув нарешті, полегшення.
Обійняв її міцніше.
Що трапилось, Якове?
Все гаразд, сказав він.
Нарешті! жартома погодилася Яальні й поцілувала його.
Щасливі. По-справжньому.
