Мої батьки розлучилися, коли мені виповнилося 10 років. Мама скидала провину на батька: «Він егоїстичний та невдячний чоловік! Я віддала йому кращі роки свого життя й ось як він повівся зі мною». За версією батька, вони просто не зійшлися характером.
Їхнє розлучення я пережила важко. Більш довірливі стосунки у мене склалися саме з папою, тому його відсутність приносила мені неабиякі страждання. Батько про нас не забувався (у мене є ще молодший брат Сашко). Систематично платив аліменти, робив подарунки, цікавився нашим життям. На вихідних забирав нас до себе в гості.
Я була рада цим, хоч і не тривалим, зустрічам. А от мій брат Сашко тата не любив. Це все через маму, яка налаштовувала брата проти нього. Вона постійно вигадувала всякі дурниці, тож з часом Сашко відмовився спілкуватися з папою. Він став копією нашої матері.
Батька не стало дуже рано. Він ще встиг побувати на моєму весілля й взяти на руки онучку. Важка хвороба звела його зі світу досить швидко. Похованням папи зайнялася я, мама з Сашком навіть не прийшли з ним попрощатися. Через два тижні зі мною зв’язався нотаріус й попросив зустрітися.
Виявляється квартира, в якій жив тато, не була орендована, а належала йому. Тож після його смерті у право власності вступала я. Для мене ця новина виявилася неабиякою несподіванкою. Ми з чоловіком жили у власній квартирі, але продавати цю не мала наміру. Хотіла зберегти її, як пам’ять про тата, до того ж це буде прекрасна інвестиція в майбутнє моєї донечки.
Не знаю звідки і як, але про спадок дізналася мама. Вона зателефонувала до мене й заявила, що я повинна віддати квартиру Сашкові. Він вже достатньо дорослий, щоб жити окремо, до того ж теж був дитиною «того». Так вона говорила про покійного чоловіка.
Я відмовила їй. Сашко сам винен у тому, що нічого не отримав, власне кажучи, з її допомогою. Якби вона не намовляла брата проти папи, то можливо б вони спілкувалися. Я не збиралася дарувати квартиру такій людині.
Мама не здавалася й запропонувала інший варіант. Квартиру можна продати, а гроші поділити між нами обома. Знову ж таки, бо Сашко теж дитина. Тоді я не стрималася й запитала матері, а де була ця дитина, коли тато доживав свої останні хвилини? Вона замовкла й не мала, що відповісти.
Зрозумівши, що мене не переконає, заявила: «Ти така ж, як і твій тато. Егоїстична та підла. Якщо ти не поділишся з братом спадком, то я тебе знати не хочу». От і прекрасно. Давно пора викреслити зі свого життя людей, які вносять у нього один негатив.
