Софійка росла без батька. Він покинув маму ще до її народження. Злякався відповідальності та дорослого життя. В голові були ще гулянки та друзі, а не сімейне життя й клопоти з малою дитиною. Христина не мала до кого звернутися по допомогу. Тому працювала на роботі до самих пологів й відкладала зароблені кошти на майбутнє.
З дитинства дівчинка росла дуже відповідальною та старанною. В усьому допомагала матері й ніколи не робила ніякої шкоди. Коли пішла до школи, вчилася сумлінно й отримувала від вчительки лише похвалу. Жила дівчинка з мамою недалеко від школи, тому додому поверталася самостійно. У матері рідко випадала можливість забирати дитину зі школи.
Щоб Софійка не втрапила у біду, мама чітко наказувала, що розмовляти з незнайомими людьми не можна. Тим більше сідати в автомобіль чи брати подарунки. Одного разу, коли дівчинка поверталася додому, її зупинили дві жіночки. Вони почали розповідати, що знають її маму й хочуть з нею зустрітися. Тому вона повинна провести їх до себе додому.
Софійка не розгубилася й поставила звичайне запитання:
-А як мою маму звати?
Жінки переглянулися між собою й поки думали, що відповісти, дівчинка почала тікати. Зупинилася аж біля свого під’їзду. Роздивилася навкруги, незнайомих жінок поруч не було. Добре, що мама попереджала її про можливу небезпеку й вона була готова до такої ситуації. Сьогодні ввечері розповість про все матуся, нехай знає, яка вона у неї кмітлива та здібна.
