Жінка стpашенно втомлювалася, а свекруха постійно лаяла. Від чоловіка захисту не діждешся. Доводилося мовчки вислуховувати нарікання й продовжувати працювати

Люба не може розповісти про своє дитинство щось хороше. Скільки себе пам’ятає, батьки постійно сварилися та сперечалися, до маленької дівчинки нікому не було діла. Вона старалася не траплятися рідним на очі. Сиділа у своїй кімнатці, граючись іграшками в справжню родину.

Бували такі дні, коли папа вдома не з’являвся. Тоді мама не тривожилася й навіть посміхалася. Вона приділяла маленькій Любі свою увагу, була люблячою та спокійною мамою. Такі дні дівчинка любила найбільше. Та тато повертався й тоді знову лунали крики та сварки.

Коли було особливо страшно, дівчинка брала телефон й телефонувала до бабусі. Люба плакала старенькій, щоб вона її забрала до себе. Бабця Оля приїжджала через кілька хвилин. До скандалів доньки та зятя їй діла не було, вона йшла у кімнату онуки й наказувала дівчинці збиратися.

У бабусі Любі було найліпше. Вони разом куховарили, доглядали кімнатні рослини, робили уроки. На вихідних ходили до парку або в кафе. Бабця розповідала багато цікавих історій та завжди підіймала настрій онуці. Все це було до тих пір, поки мати не приходила по неї. Тоді доводилося повертатися додому й знову терпіти домашнє насилля.

Врешті мати не витримала. Вона подала на розлучення й більше тато у їхньому житті не з’являвся. Аліменти він не платив й життям єдиної доньки не цікавився.  Натомість прийшов дядько Сашко. Мати сказала, що це новий тато, його потрібно слухати та поважати. Люба так і робила.

Новий папа їй подобався, він не ображав матір, гарно ставився до дівчинки та ніколи не сварився. Жили вони добре, поки мати не завагітніла й не народила ще одну дитину. З появою сестрички, Люба зрозуміла, що до неї більше нікому немає діла. Через кілька місяців її відвезли до бабусі, там і залишили.

Життя з бабусею – найкращий період у житті дівчини. Старенька стала для неї справжнім другом та повністю замінила батьків. Разом їм було добре, вони ніколи не сумували й старалися не говорити про минуле. Усім своїм знанням та вмінням дівчина завдячує бабусі. Після випускного Любі довелося переїхати в інше місто. З бабцею вона кожного дня спілкувалася телефоном.

На останньому курсі дівчина зустріла Петра. Зустрічалися вони сім місяців. Хлопець здавався їй надійним та відповідальним. Він будував плани на майбутнє, розповідав яким вправним господарем буде, все робитиме для своєї сім’ї. Тож почувши пропозицію руки та серця, Люба погодилася. Коли привезла нареченого знайомитися з бабусею, не очікувала, що старенька її не підтримає. Бабця Оля просила онучку подумати ще раз, адже Петро не такий добрий, як їй видається.

Люба не хотіла вірити словам старенької, тож не послухала. Вона була певна, що неодмінно буде щасливою. Вони з Петром розписалися. Після закінчення навчання переїхали жити до батьків чоловіка у село. Для Люби це новий досвід. Вона раніше у селі не бувала. Дівчині подобалося свіже повітря, природа, городина. Та коли дійшло діло до роботи, зрозуміла, що все не так гарно.

Жінка страшенно втомлювалася, а свекруха постійно лаяла. Від чоловіка захисту не діждешся. Доводилося мовчки вислуховувати нарікання й продовжувати працювати. Не допомогла Любі навіть вагітність. Мати Петра сказала, що це не хвороба, тож роботи менше не буде. Після народження сина стало ще важче. До всього додалося ще догляд за немовлям.

Чоловік нічим не допомагає, дитиною не цікавиться, між ними давно немає жодних подружніх відносин.

Люба постійно картає себе, що не послухала поради бабусі. Так би хотілося зараз притулитися до старенької, поплакатися їй та почути слова підтримки та не може. Бабці Олі не стало пів року тому. Матері до дочки діла немає, у неї нова сім’я у якій для Люби місця немає. Тож молодій матусі просто нікуди йти та немає до кого притулитися.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 + 20 =

Жінка стpашенно втомлювалася, а свекруха постійно лаяла. Від чоловіка захисту не діждешся. Доводилося мовчки вислуховувати нарікання й продовжувати працювати