Іван з нетерпінням чекав, коли настануть зимові канікули. Тоді не потрібно сидіти за книжками, мучитися над задачею чи втретє переписувати текст з підручника, бо мамі не сподобалося, що він зробив багато покреслень.
Сьогодні за ним мав зайти ліпший товариш Сашко. Вони ще вчора телефоном склали собі список завдань й план цікавої гри. Мама не дозволяла піти другові на зустріч. Каже, що мусить переконатися, що Сашка відпустили.
Декілька хвилин Ваня виглядає Сашка через вікно у своїй кімнаті. Воно саме виходить у двір. З неба падають сніжинки. Радості хлопця немає меж. Якщо буде морозно, то завтра можна на санках покататися.
Нарешті на горизонті з’являється його добрий друг. Через кілька хвилин він підіймається сходами та просить маму Вані відпустити товариша на вулицю. Мама перевіряє чи добре син одягнувся, наказує не гратися біля дороги та не говорити з незнайомцями. Додому хлопець має повернутися до четвертої години, інакше більше нікуди не відпустять.
Хлопці, раді довгоочікуваній зустрічі, вибігають у двір та починаю кружляти, хапаючи ротом маленькі сніжинки. Часу більше немає, тож вони біжать до річки. Там їхнє улюблене місце для відпочинку. Можна подивитися, як вода вкривається кригою та перевіряти її на міцність, кидаючи каміння.
Сьогодні на дворі мало народу. «Мабуть, морозу бояться» – жартівливо припускає Сашко та пропонує другові бігти до річки наввипередки. Від гучного сміху дітей у небо здіймається зграя ворон. Хлопці захоплено спостерігають за птахами й намагаються порахувати скільки їх літає у небі.
Увагу хлопців відвертає якийсь чоловік. Він сидить на лаві, скоцюрбившись, та просить йому допомогти. Ваня декілька хвилин вагається, роззираючись чи не має поруч когось із дорослих. Сашко сміливіший, підходить до незнайомця та запитує, що йому потрібно.
Уже не молодий чоловік скаржиться на погане самопочуття та просить провести його додому. Ростом він невеликий, тож хлопці хапають його попід руки та йдуть у тому напрямку, куди він вказує. Ваня хвилюється, мати казала не говорити з незнайомцями, а вони тут самі до нього в логово йдуть.
Через хвилин 20 вони виходять на незнайому вулицю. Починає вечоріти. На зустріч хлопцям вибігла уже не молода жінка та подякувала за допомогу. Вона підхопила чоловіка попід руку та попрямувала у напрямку дому.
Коли Ваня зайшов у квартиру мама чекала на нього із невдоволеним обличчям. Довелося пояснювати чому запізнився. Жінка не знала, що робити. Лаяти сина за те, що наражав себе на небезпеку, чи похвалити за допомогу людині. Важко бути батьками.
