Коли ми з чоловіком дізнались, що я вагітна, то зрадів тільки чоловік. У моїх планах не було дітей ще найближчих років так з п’ять точно. Моя кар’єра тільки почала стрімко зростати, до цього я йшла не один рік. Ще зі школи продавала власноруч роздруковані шпаргалки, олівці, ручки, різні блокнотики, які задешево замовляла на китайському сайті, та робила невелику націнку. Потім коледж, університет, купа курсів із підвищення кваліфікації. В мене, мабуть, за цей період життя і ні одного вільного дня не було. Коли всі мої однолітки бігали по барах, клубах, я сиділа за підручниками та навчалась., бо ж знала, що просто так мені ні хто нічого не принесе на блюдечку з голубою оборочкою.
З чоловіком я познайомилась на одному із потоків курсів. Ми мали спільні інтереси, хотіли одного і того ж. Він, як і я був з не дуже багатої родини, тому добре знав ціну курсам та подальших можливостей. Ми ще декілька разів потрапляли на однакове навчання. Не знаю. Чи то була доля, чи справді випадковість. Та ми вирішили підтримувати спілкування. Спершу я жалкувала на це часу, а потім воно саме почало з’являтись. Саша ж сам був такий як я, тому вільні п’ять хвилин на розмову телефоном зазвичай обоє знаходили тільки перед сном, або коли чистили зуби чи готували вечерю. Зрештою, немає часу – це всього-на-всього чергова відмовка.
Після весілля ми вирішили поки продовжувати свою справу – розвиток для подальшої стабільності. Хоч Саша вже й почав натякати, що хотів дітей, та я дала відразу зрозуміти, що поки не рада його ідеї. Так, я безумовно також хотіла повноцінну родину, та втрачати зараз такі шанси на роботі через токсикоз та памперси в дитячій неочікуваності аж ніяк не хотілось. Почались сварки. Спершу незначні, а потім повноцінні скандали. Я не розуміла позицію чоловіка, адже ми все обговорили.Так, він запевняв, що буде нас всім забезпечувати, що немає за що взагалі хвилюватись. Він вже має кошти на власну квартиру, де й ми та дитина матиме власну кімнату, ат це не те, чого хотіла я. Він пропонував мені відступити від того, чому я поклала все своє життя в прямому сенсі слова. Після чергового скандалу все ніби вляглося, Чоловік сказав, що зрозумів мене, та відносився егоїстично.
Через місяць я дізналась, що маю два тижні вагітності. Першою думкою в моїй голові прокрутилось що потрібно позбутись цього, та лікарі повідомили, що в майбутньому я навряд тоді зможу мати дітей. Вибір без вибору. Я була неймовірно зла на свого чоловіка. А для нього вагітність не стала неочікуваністю. Що вибісило мене ще дужче. Та що робити. Винні ми двоє, грубо кажучи. Вибору не лишалось, тож ми почали підготовку до поповнення в родині. Я поставила Сашу перед фактом, що займатись дитиною сама не збираюсь, мене не цікавить материнство в повній жертовності. Пояснювала, що я не збираюсь покидати своє звичайне життя заради пелюшок, бо так захотів Саша. Він мав через кожен тиждень брати на себе малюка на сім днів. Потім я, та так по колу. Гадаю, це чесно.
Все було б добре, на роботі нам погодили такий графік, та тут мене відправили у відрядження аж на півтора місяця. Не залишалося вибору, окрім як найняти няню. Ми довго приглядались до кандидаток, та врешті знайшли хорошу дівчину. Їй було двадцять сім, вона й сама мала дитину, та шукала роботу, щоб можна було й свого малюка доглядати. Нас не засмутила подібне прохання, навпаки, діткам краще розвиватись в гурті.
На час мого від’їзду ми виділили дівчині кімнату, де вона могла жити. Вона цілодобово доглядала діток, чоловік спокійно працював, я у відрядженні. Та коли я повернулась додому, зрозуміла, що місця в тому домі мені більше немає. Ніжні погляди Саши на нашу няню. Няня, яка боязко поглядає на мене та не може відірвати погляду від мого чоловіка… Моє місце зайняли, певно, вже безповоротно. Я мала дивне відчуття. З однієї сторони мене зрадили, не знаю, було в них щось у фізичному плані, чи ні, та факт почуттів лишався. З іншої сторони, Няня була тією, кого хотів завжди зробити з мене Саша, а я тому опиралась як могла. Мені було образливо, та я сама винна. Повністю відмовитись від догляду за дитиною, чоловіком, віддати ці права іншій жінці, а потім дивуватись, чому ж мене прогнали зі свого серця, та вважай, з життя. В цьому дому мене більше не чекали, та я й сама не хотіла там бути. Дитина в надійних руках, я це бачу. Зазвичай аліменти платять чоловіки, та в цьому випадку їх платити буду я. А що? забирати до себе дитину на вихідні, всю решту часу вона теж доглянута та в любові. В чому різниця, що я буду віддавати постійно на догляд няні, що за нею буде постійно приглядати нова жінка Саші? мене все більш ніж влаштовує. Принаймні зможу повернутись назад до звичного ритму життя.
