Зараз Зіна ходить цілими днями у своєму старому халатику, заклавши волосся у пучок й лише сміється з мене, коли я прошу краще одягатися. «Мені для кого виряджатися? Для плити, чи швабри?»

-Осточортіло мені таке життя, розумієш? – бідкався Руслан своєму другові. – Кожен день одне і те ж. Приходжу додому, а дружина або біля плити крутиться, або доньку з рук не випускає. Мені взагалі часу не приділяє. А я, між іншим, її чоловік.

-Невже ти Зіну до дочки ревнуєш. Це  і твоя дитина! – дивувався вірний друг Руслана – Сергій.

-Та невже не можна так розпланувати свій день, щоб залишити хоч трішки часу для мене. Вона ж вдома сидить, не працює, на роботу не потрібно кожного ранку прокидатися. Які там справи можуть бути? Зварила їсти та й відпочиває. А я коли не повернуся чую одне і те ж: «Я так вимоталася за цілий день, що ніг не відчуваю!»

-А ти думаєш, доглядати за малою дитиною легко? – не втомлювався захищати Зіну Сергій. – Ти хоч раз залишався з донькою сам на цілий день, знаєш, скільки уваги малі діти потребують?

-Що ти залагодив мені за дітей говорити? Я тобі на дружину скаржуся. Ти бачив якою вона була? Не дівчина, а цукерочка. Усе в ній при собі. Яке волосся гарне, густе, довге. Фігура струнка, ніжки підтягнуті, макіяж, зачіска. А зараз Зіна ходить цілими днями у своєму старому халатику, заклавши волосся у пучок й лише сміється з мене, коли я прошу краще одягатися. «Мені для кого виряджатися? Для плити, чи швабри?»

Мені набридло слухати друга. Схоже він не розумів, яке щастя мав поруч. У його віці багато чоловіків лише мріє про хорошу дружину та дитину. Руслан мав усе це, але примудрявся шукати якісь недоліки. Я неодноразово бував у гостях друга, спілкувався із Зіною, тримав на руках його красуню доньку.

У квартирі порядок, все на своїх місцях. Дитина доглянута, здоровенька. На кухні прибрано, посуд вимитий, холодильник забитий їжею. Не було такого, щоб Зіна когось із квартири голодним випустила. Завжди нагодує, розважить, настрій підніме. Ну і що, що після народження дитини трішки змінилася. Від цього її веселий норов та добра вдача нікуди не ділися.

Руслан сказав, що хоче пожити окремо. Коли повернувся додому так Зіні й заявив. Поїхав на деякий час жити в готель. Дружина не могла зрозуміти у чому справа. Все ж було добре, вона так йому догоджає, а він про щось там розмірковувати зібрався. Образилася Зіна й вирішила нехай іде, думає. Вона ж тим часом візьметься за себе. Не потрібно буде на кухні пів дня стояти, тож вільний час буде.

Чоловік після тижня життя в готелі зрозумів, що сумує за домівкою. Вирішив піти провідати доньку. Дружини не впізнав, повернулася його колишня красуня. Цілий день бавився з дитиною, а від Зіни погляду не міг відірвати. Ввечері вона почала збиратися.

-Куди це ти? – з цікавістю запитав у дружини.

-Та так, піду пройдуся. Не хочу постійно у чотирьох стінах сидіти. Ти ж побудеш з дочкою?

Зіни не було вдома кілька годин, а Руслан місця собі не знаходив. Ревнував страшенно, зрозумів, яку дурницю утнув. Тож коли дружина повернулася, він благав пробачити йому й дати можливість виправитися.

Після того випадку чоловіка ніби підмінили. Після роботи він з радістю мчить додому. Допомагає дружині з хатніми справами, залюбки грається з дитиною. На вхідних сам влаштовує романтичні побачення. Зіна знову посміхається, а Руслан щоразу закохується у цю незрівнянну посмішку.

До речі, того вечора вона ходила на зустріч з Сергієм. Саме він розповів Зіні про невдоволення Руслана й за його порадою жінка вирішила знову взятися за себе. Завдяки йому, по суті, подружжя зберегло свій шлюб. Руслан про той випадок нічого не знає, а Зіна не втомляється дякувати Сергієві за допомогу.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

14 − восемь =

Зараз Зіна ходить цілими днями у своєму старому халатику, заклавши волосся у пучок й лише сміється з мене, коли я прошу краще одягатися. «Мені для кого виряджатися? Для плити, чи швабри?»