З розлученням вирішила відкласти. Ну куди мені з двома малими дітьми подітися. На роботу влаштуватися не зможу, заощаджень не маю. Батьки живуть у селі, допомогти фінансово не зможуть

Зі своїм чоловіком я познайомилася через спільних друзів. Моя найкраща подруга Сніжана святкувала свій день народження. Я була серед запрошених. На свято прийшла із запізненням. Привітала іменинницю, сіла до столу. Цілий вечір мене обходив симпатичний молодий хлопець. Ми познайомилися, розговорилися, дізналися, що маємо багато спільного.

Вадим запропонував обмінятися номерами телефону. Так ми почали спілкуватися. Спершу дружили, багато часу проводили разом, зустрічалися на вихідних. Згодом хлопець запропонував зустрічатися. Наші стосунки були спокійними та виваженими. Ми ніколи не сварилися, не суперечили один одному. Про все могли домовитися. Якщо потрібно було прийняти якесь важливе рішення – радилися.

Дійшло і до весілля. Напередодні сімейного свята, Вадим познайомив мене зі своєю мамою. Мирослава Степанівна мені сподобалася. Вона прийняла мене дуже радісно, називала донечкою, розповідала, що невимовно рада за нас. Словом, я була переконана, що зі свекрухою у нас складуться гарні відносини.

Після одруження ми певний час жили біля матері чоловіка. Саме тоді вона й показала свій справжній характер. Вадим у дома був, я картина в рамці, тобто зачіпати його не можна, бо він на роботі втомлюється. Мене прийняли за служницю. Готування їжі, прибирання квартири, прання, прасування – усе це було на моїй відповідальності.

Мало того, що після роботи я ніби поверталася на ще одну, так свекруха завжди всі невдоволена. Борщ недосолений, пилюку погано витерла, речі склала не так, як їй подобається. У мене нерви здавали, просила Вадима поговорити з матір’ю, щоб дала мені спокій, а він на її бік став. Каже, що його мати мудра жінка й поганого не скаже. Тож я повинна слухатися й підкорятися.

Не знаю, скільки б мені довелося терпіти таке ставлення, якби не вагітність. Після того, як я повідомила, що чекаю на дитину, Мирослава Степанівна різко змінилася. Я з ледарки перетворилася на «любу донечку», більше роботою мене не завалювали. Навпаки, догоджали та піклувалися. Усю роботу по дому свекруха виконувала самостійно. Мені не дозволяла навіть тарілку помити, щоб я не втомлювалася.

Після народження сина привілеї закінчилися. Я повернулася до роботи. За онуком наглядала бабуся. Знову довелося слухати, яка я погана господиня. Цього разу у список невдалих справ добавилося ще й материнство. Мирослава Степанівна називала мене поганою мамою, бо я не хотіла купати малого у травах та пеленати на ніч.

Якщо раніше я могла змовчати, то коли справа доходила до моєї дитини, нерви здавали. Ми почали сваритися, як кішка з собакою. Вадим у наші сварки не втручався, але все таки підтримував свою маму. Нарешті у мене відкрилися очі. Виявляється й вийшла заміж за маминого синочка. Ну чому не помічала цього раніше?

Коли поставила чоловіка перед вибором: або ми з’їжджаємо на орендовану квартиру, або нехай живе зі своєю мамою без нас із сином, звісно він обрав матусю. Я хотіла подати на розлучення. Уже прямувала до РАГСу, як раптом відчула знемогу й втратила свідомість. У лікарні мені повідомили неочікувану новину – я знову вагітна.

З розлученням вирішила відкласти. Ну куди мені з двома малими дітьми подітися. На роботу влаштуватися не зможу, заощаджень не маю. Батьки живуть у селі, допомогти фінансово не зможуть, а їхати до них, щоб люди мали за кого пліткувати не хочеться.

Вирішила дати чоловіку ще один шанс. Поки я вагітна Мирослава Степанівна ставитиметься до мене гарно й сварити не буде. Тож я маю 9 місяців на те, щоб відірвати Вадима від матусі, або на те, щоб відкласти якусь копійку для нас з дітьми на випадок розлучення. Не про таке життя я мріяла, коли виходила заміж. Шкода, що тепер нічого не можна змінити.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

семь − 5 =

З розлученням вирішила відкласти. Ну куди мені з двома малими дітьми подітися. На роботу влаштуватися не зможу, заощаджень не маю. Батьки живуть у селі, допомогти фінансово не зможуть