Сьогодні у Льоні особлива подія – святкує свій ювілей 45 років. На день народження приїхало багато гостей. Сини зі своїми дружинами та дітьми вмовили його святкувати в ресторані. Він скільки років прожив, дбаючи про інших, а собі ніколи нічого не дозволяв. Чому б не порадувати себе хоч у день народження. Льоня шкодував витрачати гроші на себе, думав приготувати невеличкий стіл вдома та покликати лише рідних, але таки піддався на вмовляння.
Тож за столом зібралася чимала компанія. Окрім дітей із сім’ями прийшли давні друзі, колеги, сусіди. Усі весело гомоніли, вітаючи іменинника. Бажали в основному здоров’я, а що ще потрібно людині в його віці. Тільки сини, коли взяли слово, побажали зустріти своє щастя. Батько зажурився.
Маму хлопців Людмилу він любив усім серцем й ніколи не думав, що доля відбере у нього любов. Вони зустрілися випадково, але Льоня не вірить у випадковості. До цього дня вважає, що так мало було трапитися. Прожили вони разом недовго, важка недуга забрала Люду. Залишила дружна по собі двох синочків й щасливі спогади. Дітей на ноги ставив самостійно. Одружуватися вдруге наміру не мав, бо знав, що ніколи нікого так не кохатиме. А для чого жити без кохання?
Сьогодні йому стукнуло 45 і власні діти хочуть бачити його щасливим. Він таким і є, але кращої від Людмили так і не зустрів. За сусіднім столиком святкувала свій день народження ще одна іменинниця. На відміну від їхньої компанія, вона була самотня. Офіціант виніс для жінки скромний торт, вона задула свічки й тоді мимохіть поглянула на Леоніда. Коли їхні погляди зустрілися на мить все довкола перестало існувати. Чоловік давним-давно забувся, що у закутках його душі ще є спомин такого почуття, як кохання.
Він встав з-за столу, перепросивши у гостей, й підійшов до столика одинокої жіночки. Її звали Настя, вона не відмовилася приєднатися до їхньої компанії. ДО кінця вечора усі прийняли незнайомку, як невіддільну частину їхньої історії. Складалося враження ніби жінка завжди була поруч. Сини лише задоволено посміхалися, а Льоня не відривав погляду від Насті.
Після знайомства уже не молода пара тривалий час спілкувалася. Вони ходили на побачення, гуляли парком, відвідували нові місця, переглядали старі фільми, а на вихідних влаштовували вечори кулінарії. Разом ставали до плити й готували щось смачненьке. Настя розповіла, що тривалий час розлучена. Має дочку, у якої вже своя сім’я та діти. На нові стосунки вона не наважилася, боялася чергової зради. Та коли дивилася на Леоніда розуміла, що не всі чоловіки погані. Ось і їй нарешті дістався хороший варіант.
Порадившись з дітьми, Настя та Льоня вирішили з’їхатися. Перший час жили тихо та мирно. Не сварилися, про все домовлялися. Та згодом Настя змінилася. Стала якоюсь нервовою та запальною. Почала ревнувати Леоніда до інших жінок, забороняла йому зустрічатися з друзями. Навіть рідні сини почали менше відвідувати батька, оскільки бачили неприязнь зі сторони мачухи.
Коли у Леоніда вривався терпець, він теж показував свій характер. Після чергового скандалу Настя збирала речі та переїжджала назад до себе на квартиру. Проходило декілька днів, емоції стихали, Льоня першим ішов на примирення й жінка поверталася. За останній рік їхнього спільного життя, Настя тричі збирала свої речі й оголошувала про кінець стосунків.
Врешті решт чоловіку набридло так жити. До Анастасії він мав спокійне розмірене життя, яким сам розпоряджався. Зараз же не може й слова мовити, якщо Настя не в гуморі. Хіба про таку старість він мріє. Якщо його співмешканка знову влаштує скандал та захоче розриву стосунків, він більше її не повертатиме. Він уже прожив той період, коли готовий був на все заради жінки. У 45 хочеться стабільності й впевненості у майбутньому.
