Якби тільки дочка знала правду, то б ніколи не звинувачувала матір у чужих гp _іxах

Галину в селі всі знали. Здебільшого через її нелегку долю. Дівчина рано втратила матір. Батько, коли залишився з немовлям на руках не захотів брати на себе відповідальність за життя дочки, тому залишив дівчину на свою стару хвору матір. Сам кудись поїхав, ніби працювати. Спершу надсилав гроші та давав про себе знати, а згодом зник безвісти.

Бабуся, хоч і не могла глядіти онучку так, як потрібно, віддавати її не збиралася. Тому останні сили витрачала, щоб виховувати та навчати маленьку Галинку. Коли та підросла, то вже сама стала помічницею для старої.

Після закінчення школи, односельці очікували, що дівчина поїде вступати до міста. Вона була розумною, гарно навчалася в школі, тож мала усі шанси вступити у коледж. Але Галя не захотіла покидати хвору бабусю. Влаштувалася на роботу до магазину й продовжувала дбати про бабусю.

Багато хлопців почали свататися до молодої та красивої Галі, але вона нікому не відповідала взаємністю. Коли старенької не стало, дівчина ще деякий час пожила у старенькому домі, а потім її слід простиг. Ніхто не знав куди вона подалася та що з нею трапилося. Більшість вважала, що Галя таки поїхала до міста кращої долі шукати.

***

У маленькому селі усі один одного знали. Тому приїзд нових людей завжди обговорювали, як новину номер один. До того ж приїхала дівчина не сама, а з маленькою дитиною на руках, без чоловіка. Обручки на пальці не було, чорної хустки не носила. Люди почали пліткувати, що дівчина дитину нагуляла. Звісно, усім не терпілося дізнатися історію нової мешканки.

Галя купила малесеньку хатинку обабіч села. Грошей вистачило лише на це. В день приїзду помічала зацікавлені погляди тамтешніх людей. Звичайно дівчина розуміла, що про неї пліткуватимуть. Одна з малою дитиною на руках без чоловіка, не інакше, як нагуляла. Жінки її боятимуться, а старі бабусі осудливо махатимуть головами. Та вона щодо цього не переймається.

Ось на її руках спить маленький скарб, її Даринка. Вдвох вони подолають усі труднощі й будуть жити щасливо. Решта не важлива. У день свого приїзду Галина подалася до сільської ради, щоб зареєструватися та запитати за роботу. Прийняли дівчину радо й навіть допомогли влаштуватися на роботу. Оскільки освіти дівчина не мала, то стала працівницею на фермі.

Там і з місцевими познайомилися та про себе трішки розповіла. Сказала правду про батьків та бабусю. А от про чоловіка змовчала. Усіх цікавило саме це питання, проте дівчина не могла або ж не хотіла задовольнити їхні допитливі лиця.

З часом усі звикли до Галі та її донечки. Вона була хорошою людиною. Завжди привітна та усміхнена. Ніколи слова кривого не скаже, усім допоможе й пліткувати не любить. На роботі працює за двох, іноді навіть шкода дивитися на її натруджені руки. Може воно і болить, але Галина не чує. Майбутнє дитини її болить більше. Мати хоче аби вона вступила до університету й здобула освіту, заради цього й працює, не покладаючи рук.

Коли розжилася й Даринка підросла, Галя завела домашню худобу. Тримала биків, корову та свиней. Усе вирощувала на продаж. Тож гроші у жінки водилися гарні. Дашка і собі матір наздоганяла у своїй наполегливості, правда, до науки. Вона гарно навчалася в школі, вчителі хвалили дитину й захоплювалися її кмітливістю та розумом. Галя не могла натішитися, коли вчителька вчергове розповідала про успіхи її дочки.

За цей час, що дівчата жили у новому селі, не один раз до Галі залицялися молоді парубки. Вони були готові взяти її навіть з дитиною, але вона не погоджувалася. Не хотіла впускати у своє життя чоловіка. Можливо це давня дитяча образа після якої жінка більше не довіряла чоловікам.

Роки швидко збігли. Дашка вирослі, закінчила школу й самостійно вступила до університету. Гроші, які відкладала мати ще з її дитинства, знадобилися в іншому ділі. На випускний мати подарувала їй квартиру у місті. Дочка була вдячна та щаслива.

Галя продовжувала жити в селі та важко працювати, бо звикла до цього. Дочка навідувалася не часто, а мати й не сердилася. Розуміла, що їй потрібно налагодити особисте життя та нареченого якого знайти. Не хотіла Галина, щоб Дарина все життя в самотності провела, без міцного чоловічого плеча. Хоч за весь цей час так нікому й не розповіла своєї таємниці стосовно батька Дарини.

Через два роки міського життя Дашка приїхала в гості, але не сама. Привезла матері на знайомство свого чоловіка. Галя була шокована. Як могла Даша вийти заміж без її благословення. Після всього, що вона зробила для дочки, навіть на весілля не запросили. Дарина заспокоїла маму й пояснила, що ніякого весілля ще не було. А живуть вони з Женею у цивільному шлюбі.

Галя сказала, що то є гріх й варто одружитися та повінчатися. Тоді Дарина розсердилася на матір й вперше за всі свої роки згадала про батька. «А тобі не було соромно та гріховно виховувати мене самій, без чоловіка. Чи мені не було гріховно жити без батька». Мати нічого на це не відповіла. Якби тільки дочка знала правду, то б ніколи не звинувачувала матір у чужих гріхах.

Розійшлися вони не надто добре, проте спілкуватися не припиняли. Згодом Дарина таки розписалася з Юрком та стали батьками первістка. У подружжя народився син Михайло. Галя щаслива за дочку та її особисте щастя. Та подорослішала й сама стала мамою. Вони частіше почали навідуватися в гості до бабусі. Залишали Михайлика на все літо в селі.

Зимові свята теж зустрічали в Галини. Того дня усі святкували Святвечір. Діти приїхали ще зранку, допомогти бабусі накрити на стіл. Поки Юра та Михайло були зайняти на вулиці чоловічими справами, Дарина мала можливість побути з мамою наодинці та нарешті дізнатися правду про свого тата.

Галина довгий час наважувалася, чи варто розповідати цю історію, але відмовити дитині у її проханні більше не могла. «Коли я була молодим дівчам багато думала про життя та долю. На той час я вже жила сама, оскільки бабусі не стало. Люди радили мені їхати в місто, покинути село та спробувати свого щастя там. Та я знала, що сам Господь направить мене туди, куди потрібно. Це був літній суботній ранок. Я поспішала на річку. Любила купатися, коли нікого не було поруч. Саме там, на березі й знайшла кошик з немовлям. Ти лежала спокійно й навіть не плакала, а коли побачила мене, потягнула свої малесенькі рученята. Я пригорнула тебе до себе й зрозуміла, що це і є моя доля. Виростити тебе в любові та турботі й дати гідне майбутнє. Я не знаю, хто твій батько, й не знаю, хто твоя мати. Пробач мені, мені, будь ласка, якщо зможеш».

Дарина не знала за що мусить пробачати жінці, яка її виховала, як рідну. Вона подякувала матері за добро та ласку й низько поклонилася. Більше ніяких таємниць між ними не залишилося.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Якби тільки дочка знала правду, то б ніколи не звинувачувала матір у чужих гp _іxах