З Денисом ми працювали на одній роботі. Колега давно мені подобався, але був таким недосяжним. Він постійно говорив про свою кохану Марину. Мариночка у нього найкрасивіша, найрозумніша, найдобріша і все таке. Я й не розраховувала, що колись випаде можливість побудувати з ним стосунки, а відбивати чоловіка в іншої – найганебніша річ у світі.
Отож, я продовжувала таємно кохати Дениса, який тільки й марив своєю дівчиною. Фото цієї Марини красувалося на його робочому столі. Дівчина дійсно була ефектною. Висока, струнка з довгим каштановим волоссям, яке аж переливалося на сонці. На пальцях свіженький манікюр, брови зроблені, губи накачені. Жодного натяку на зайві кілограми та зморшки.
З такою змагатися немає сенсу. Та одного разу доля мені посміхнулася. Денис прийшов на роботу сам на свій. Розлючений, розгублений та розсіяний. Було зрозуміло, що в нього проблеми. Я не могла просто так підійти й прямо запитати, що сталося. Ми були не в надто довірливих стосунках. Та я знала, що сьогодні Денис повинен був здати місячний звіт. Вирішила розпочати розмову з цього приводу.
Колега подивився на мене неохоче й зізнався, що навіть не брався за нього. Я запропонувала свою допомогу. Довелося затриматися на роботі допізна, але звіт я закінчила. Денис не повірив, що я казала правду та коли побачив виконану роботу, подякував й побіг до начальника.
-Ти моя рятівниця. Е-е-е, пробач, але не пам’ятаю, як тебе звати.
-Марія. Ми вже два роки працюємо в одному відділі.
-Так незручно вийшло. Розумієш, у моєму житті була особлива дівчина, тому на інших я просто не звертав уваги. Дозволь залагодити свою провину. Вип’ємо в барі?
Так ми й зблизилася. Вечір наодинці минув не так, як хотілося. Денис постійно говорив про свою колишню й підтвердив мої здогадки – вони розлучилися. Звісно, мені було неприємно слухати про іншу дівчину, але заради нього я готова була терпіти. Наші посиденьки стали своєрідною традицією. Тепер щодня після роботи, Денис запрошував мене в бар для душевної розмови. Одного вечора я зробила перший крок й поцілувала його. Ніч ми провели разом й почали зустрічатися.
Я очікувала, що тепер Марина зникне з нашого життя та Денис досі згадував свою ненаглядну. Можливо проблема була в мені? Вирішила почаклувати над своєю зовнішністю й відправилася до салону краси. Змінила колір волосся, зробила манікюр, педикюр. Записалася на корекцію брів. Зробила губи пухкішими й закінчила образ нарощеними віями.
Глянула в дзеркало я сама себе не впізнала. Додому поверталася зі змішаними почуттями. Не знала чи сподобаються мої зміни коханому, але судячи з його типажу, то повинні сподобатися. Денис, коли побачив мене, аж закляк на місці:
-Ти що з собою зробила, Маріє?
-Трішки почаклувала над зовнішністю. Тобі подобається?
-Ні, звісно, що ні. Як мені може сподобатися штучна лялька. Таких на вулиці повно, куди не глянь – одне й те ж саме лице. Для чого це все, ти була прекрасна, бувши собою
-Так ти ж сам постійно торочиш про свою Марину. Ти її зовнішність бачив? Я зробила те ж саме, щоб тобі сподобатися! Як ти можеш сумувати й кожного дня згадувати про неї, якщо цінуєш природну зовнішність.
-Та я це і робив для того аби ти зрозуміла, що я засуджував її зміни у собі, а не підтримував. Ти мені сподобалася через свою природність. Нічого штучного, нарощеного, вколотого. Я не хочу, щоб ти змінювалася заради мене, це мені потрібно змінити свою поведінку заради тебе.
Денис підійшов до мене та обійняв. Я зрозуміла, що зробила дурний вчинок й просто піддалася трендам сьогодення. Та якщо задуматися, то він дійсно почав зі мною зустрічатися, коли я була собою без штучної краси.
Ми домовилися, що він більше ніколи не згадуватиме свою колишню, а я більше ніколи нічого не робитиму зі своєю зовнішністю. Добре, що звичайна розмова допомогла нам розібратися у проблемах та ще більше зміцнити наші стосунки.