Я попросила у нього татка. -Доню, не думаю, що татко поміститься в подарункову коробку. -А мені не обов’язково запаковувати. Нехай залишить його під нашою ялинкою. Там місця достатньо.

Люба поспішала додому. Сьогодні вона затрималася на роботі допізна, донечка, мабуть, хвилюється. Добре, що сусідка, бабка Аня, погодилася забрати дівчинку із садочка. Марійка дуже не любила, коли мама приходила за нею остання. Потім цілий вечір ображалася та не хотіла розмовляти.

Мати обіцяла доньці, що вони сьогодні підуть на вулицю ліпити сніговика. Марійка цілий день чекала, коли її заберуть. Та коли побачила замість неньки стареньку бабусю, зрозуміла, що її мріям не судилося збутися.

Вхідні двері квартири відчинилися, втомлена Люба зайшла усередину. Не роздягаючись, кинулася обіймати донечку та просити пробачення:

-Завтра у матусі вихідний. Знаєш, що це означає?

Марійка відповідала неохоче все ще ображена на маму.

-Так, це означає, що завтра у нас день печива.

-І не тільки. Мені повідомили, що одна мила дівчинка досі не написала листа Діду Морозу. Як же він знатиме, що їй подарувати.

-Завтра напишу, обіцяю.

-А я обіцяю, що більше тебе так не підводитиму.

Дівчата помирилися, відправили стареньку сусідку додому, а самі прийнялися готувати вечерю. Марійці мало виповнитися 6 років. Попри свій вік, дівчинка була не по роках мудра та кмітлива. Мамина помічниця та гордість.

Вранці донечка вбігла у мамину кімнату, відкриваючи важкі штори та пропускаючи сонячні промені до кімнати:

-Матусю, підіймайся! День печива!

Дівчата мали традицію кожних вихідних пекти разом випічку. Цього разу була черга печива. Люба замісила тісто, розкочувала, а Марійка працювала із формочками. Коли печиво відправилося до духовки, дівчата прийнялися писати листа. Донька наполягала, щоб і мати не залишалася осторонь, адже Дід Мороз обдаровує усіх хороших та добрих людей, а вона – найкраща мама у світі.

Закінчивши роботу, Маша склала свій лист у конверт й передала матері.

-Розповіси мені, що ти попросила у дідуся?

-Звісно, я попросила у нього татка.

-Доню, не думаю, що татко поміститься в подарункову коробку.

-А мені не обов’язково запаковувати. Нехай залишить його під нашою ялинкою. Там місця достатньо.

Дівчинка побігла до своєї кімнати гратися, а мама ще довго сиділа на кухні, розмірковуючи, де ж взяти для донечки такий бажаний подарунок.

Шість років тому вона так само сиділа на кухні й розмірковувала, що подарувати чоловікові на Новий рік. Для Люби це було особливе свято. Час дива та неймовірних чудес. З Максимом вони були одружені ось уже три роки, а вона так і не могла вивчити його уподобань. Хоч вони й здавалися щасливим подружжям, насправді так себе не почували. Одного дня вирішили серйозно поговорити й дійшли висновку, що краще розлучитися.

Це був їхній останній Новий рік. Максим уже зібрав свої речі й переїхав жити на орендовану квартиру. Вони домовилися зустрітися в ресторані, де святкували своє весілля. Чоловік прийшов із квітами. З усіх можливих, він обрав саме ті, які вона терпіти не могла. Для Люби це стало своєрідним знаком, що вони прийняли правильне рішення. Вона посміхнулася.

Як презент жінка подарувала колишньому чоловікові книгу. Коли вибирала подарунок, думала, що це вдалий вибір, проте цього разу сміявся Максим.

-Востаннє брав книгу до рук ще в шкільні часи.

-І як ми тільки зійшлися?

Зустріч тривала недовго. Через пів години чоловік підвівся, подякував Любі за все й пішов із її життя назавжди. Жінка не відчувала смутку. Вона хотіла, щоб Максим став дійсно щасливим з тією, яка його розумітиме та підтримуватиме.

Додому повертатися не хотілося. Порожня квартира та холодильник не надто гарна компанія для святкування Нового року. Знудившись, Люба почала оглядати присутніх у залі. Багато закоханих пар сиділи один навпроти одного, не відриваючи погляди. Були тут і сім’ї з маленькими дітками, які весело реготали.

Здавалося, усі мали компанію, поки погляд жінки не натрапив на самотнього чоловіка, який сидів у віддаленому кінці зали. Незнайомець дивився просто їй у вічі. Любі стало ніяково й вона відвернула свій погляд, не наважуючись знову підвести очі.

Через мить той самий незнайомець уже стояв біля її столика:

-Чому така розкішна жінка сумує наодинці?

-Та я все не могла діждатися, коли один красивий чоловік наважиться до мене підійти.

Отримавши запрошення, чоловік всівся поруч, покликав офіціанта й попросив принести шампанського. Декілька годин Люба та незнайомець сиділи мовчки, розглядаючи один одного. Жінка не розуміла, що відбувається, але не могла відірвати погляду від чоловіка навпроти.

Відвідувачі помалу один за одним почали покидати ресторан. Залишилася остання пара, що так і сиділа непорушно.

-Шампанське тут непогане, але я знаю місце, де воно набагато смачніше.

-Я б хотіла скуштувати.

Люба розуміла, що відбудеться далі та куди вони прямують. Для жінки не була характерна така поведінка. Вона ніколи не проводила ніч із незнайомцем та сьогодні особливий випадок. Її улюблене свято, такий чудовий вечір, а ще неймовірний зв’язок, що виник між ними. Це була незабутня ніч. Вранці пара прокинулася в обіймах один одного. Між ними досі панувала мовчанка.

Жінка вислизнула з ліжка, прийняла душ та почала збиратися.

-Сподіваюся, я тебе не розчарував?

-Все було казково.

На цьому вони й розійшлися. Вже вдома Люба усвідомила, що навіть не запитала його імені. Все, що жінці було відомо – це його адреса та вона ніколи більше не наважиться туди повернутися.

Отримавши такий незвичний подарунок на Новий рік, через два тижні жінка зрозуміла, що вагітна. Через 9 місяців у неї народилася Марійка. Доньку вона вирішила виховувати самостійно. Вона мала все, чого тільки бажала, а от найголовніше жінка не могла їй дати. Дитина потребувала батька.

Можливо саме час для наступного дива. Люба вирішила написати листа в якому розповідала про себе та доньку. Відправила його на ту адресу, яку запам’ятала до кінця свого життя й навіть не очікувала отримати відповідь.

31 грудня мати з донькою з самого ранку поралися на кухні. Хоч святкували вони лише удвох, проте дочка наполягла на тому, що варто накрити гарний стіл. Адже татко може любити добре поїсти. Дитина щиро вірила, що таки отримає свій «подарунок».

Ввечері вони сіли до столу, але трапезу не починали. Марійка наполягла, що варто ще трішки зачекати. Через хвилин 5 у двері подзвонили. Люба подумала, що хтось помилився, адже вони ні на кого не чекали. Пішла відкрити й не повірила власним очам, перед нею стояв той самий чоловік, який шість років тому подарував їй найкращий подарунок з усіх можливих.

У руках він тримав подарунки. Поки жінка приходила в себе, незнайомець господарем проходжався по квартирі, шукаючи ялинку. Нахилився, щоб залишити подарунки й відчув, як маленьке тільце обіймає його позаду.

-Я знала! Я була дуже слухняною, тому Дід Мороз й залишив мені татуся під ялинкою!

Чоловік не розгубився, підхопив Машу на руки й підтвердив, що він її подарунок.

Новий рік новоспечена сім’я зустріла разом. Донечка змогла заспокоїтися та заснути уже після опівночі. Люба та Тимофій нарешті познайомилися. Чоловік зізнався, що весь цей час шукав її, але марно. Постійно звинувачував себе, що тоді відпустив її, тож вдруге такої помилки не зробить.

Попросив жінку відкрити подарунок, що залишився під ялинкою. У маленькій коробочці на Любу чекала каблучка:

-Вийдеш за мене заміж?

-Так.

Відтепер для сім’ї Люби Новий рік – це особливе свято дива та чудес.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

пять + 11 =

Я попросила у нього татка. -Доню, не думаю, що татко поміститься в подарункову коробку. -А мені не обов’язково запаковувати. Нехай залишить його під нашою ялинкою. Там місця достатньо.