Я знала, що мій син невдаха, але щоб настільки. Допомагати я вам не буду, ви вже дорослі, думайте самі

У нас з чоловіком почалися скрутні часи. До одруження життя було прекрасним. Жили на орендованій квартирі, багато подорожували, зустрічалися з друзями. Приділяли один одному час, мали стабільний дохід та можливість відкладати заощадження.

Спершу збирали на весілля. Ми обоє хотіли влаштувати грандіозне свято. На це потрібно чимало грошей. Продумували все до останньої дрібниці.  Найняли найкращих музикантів та найвеселішого тамаду. Запрошених гостей було багато. Наші друзі та знайомі ще довго пригадували це свято й не втомлювалися говорити, які ми молодці.

А от свекруха була іншої думки. «Навіщо такі гроші на вітер викинули? Ви ж не мільйонери, щоб шоу-програми влаштовувати. Можна було просто розписатися». На її слова ми не зважали, я звикла до поганого характеру свекрухи, Андрій тим більше.

Після весілля прийнялися відкладати на власне житло. Частина грошей у нас була з тих, що подарували на весілля. Потрібно було заробити ще половину. Ми з Андрієм багато працювали, на всьому економили. Поки нарешті не придбали власне житло. Запросили на новосілля друзів та матір чоловіка, мої батьки жили дуже далеко, тому не мали змоги приїхати.

Усі нас хвалили, бажали багато приємного. Багато хорошого сказали про наше житло й казали не зупинятися на досягнутому. Тепер потрібно аби у квартирі лунав дзвінкий дитячий сміх. Свекруха й тут не втрималася від своїх коментарів:

-Який сміх, про що ви говорите? У них же ні копійки за душею, що вони зможуть дати дитині? От якби мене послухали й не робили того весілля, то може зараз й мали заощадження!

Мені було незручно перед гостями, Андрій від сорому не знав куди себе подіти. Вечір був зіпсований, зловісна жінка залишилася задоволеною. Звісно ми не збиралися її слухати. Уже через місяць я довідалася, що вагітна. Працювала на роботі поки могла, свою зарплатню відкладала на майбутнє. Жили ми з того, що заробляв Андрій.

У нас народилася донечка, але не все минуло добре. Пологи почалися передчасно. Олеся народилася недоношеною. Довелося залишитися в лікарні ще на два місяці. Щоб підтримувати життєдіяльність маленької, ми витрачали багато грошей на дорогі ліки та апарати. На це пішли усі наші заощадження й навіть довелося взяти кредит. Дякувати богу, додому ми повернулися втрьох.

Саме тоді й почалися проблеми. Грошей не було, потрібно платити кредит ще й, як на зло, Андрій потрапив під скорочення. Він шукав роботу, погоджувався на будь-які варіанти. Я нічим не могла зарадити, бо вимушена була доглядати донечку.

Одного разу я вирішила звернутися по допомогу до свекрухи. Вона жінка заможна, отримує гарну пенсію, живе у своє задоволення. Та мені не гроші були потрібні, а нянька. Я запитала чи зможе вона декілька годин на день бути з Олесею, щоб я могла працювати дистанційно. Відповідь мене шокувала:

-А ви чим думали, коли дитину робили? І чоловік тобі нащо? Твоє завдання зараз бути з дитиною. Ніхто не догляне Олесі краще за рідну матір. Я знала, що мій син невдаха, але щоб настільки. Допомагати я вам не буду, ви вже дорослі, думайте самі.

Ввечері я розповіла Андрію про розмову з його матір’ю. Схоже він не здивувався. Трішки навіть розсердився на мене через те, що з ним не порадилася. Тепер вона поставить на нього «клеймо» поганого чоловіка та жахливого батька.

Я ніяк не можу второпати, чому мати чоловіка така зла та самозакохана. Невже вона забулася, як сама була молода й потребувала допомоги. Висновок для себе я зробила. Краще попросити допомоги у чужих людей, ніж у такої свекрухи.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

3 + восемнадцать =

Я знала, що мій син невдаха, але щоб настільки. Допомагати я вам не буду, ви вже дорослі, думайте самі