Зі своїм чоловіком Назаром я познайомилася на дискотеці. Ми обоє на той час були студентами. Навчалися, як виявилося в одному університеті, але на різних факультетах. Якось швидко між нами все закрутилося, завертілося й ми почали зустрічатися.
Після випускного хлопець зробив мені пропозицію. Звісно, я погодилася. Цю подію ми святкували разом із батьками. Одразу їм повідомили, що не плануємо робити весілля. Хочеться заощадити кошти й відправитися у мандрівку. Так хоч матимемо спогади, які стосуються лише нас.
Віднесли заяву до РАГСу й чекали на свою дату. Напередодні нашого розпису, мене з Назаром запросили на весілля. Одружувався його троюрідний брат. Весілля робили чимале. Хлопець сказав мені, що запрошено понад 200 людей і це все родичі та близьке оточення родини.
Добре, що ми вирішили не святкувати. Навіть уявити не можу в яку суму нам би обійшлося весілля з такою кількістю людей. Довелося б винаймати цілий заміський комплекс.
Весь вечір мене представляли бабусям, тіткам, сватам, братам, сестрам та ще величезній кількості людей. Усі намагалися випитати в мене, чи не плануємо ми найближчим часом одружуватися. Я скромно посміхалася й старалася втекти від відповіді.
Коли настав час сідати до столу, у мене очі розбігалися від того різноманіття страв, що нам подавали. «Невже усе це з’їдять?» – здивовано запитувала у Назара. Хлопець посміхався та пояснив, що наприкінці вечора родичі порозбирають залишені страви собі.
Для мене це була якась дикість. Усі ці традиції, обряди, покривання – я й не думала, що хтось ще влаштовує такі весілля. А тут власною персоною присутня при цьому дійстві.
Втомлені та раді, що все закінчилося ми повернулися додому. Я ще довго відходила від святкування й декілька днів сиділа на дієті, щоб скинути набрані кілограми. Добре, що у нас такого не буде.
Настав день розпису. Ми з нареченим зібралися, одяглися й разом вирушили на розпис. На місці нас чекали батьки. Ми відбули церемонію та пішли до ресторану святкувати. Тихий приємний сімейний вечір. Мені все сподобалося. Через два дні ми відправилися у весільну подорож. Додому повернулися відпочивші та задоволені. Правда, вдома на нас чекало ще те «весілля».
Виявляється рідні Назара, дізнавшись, що ми таємно розписалися, образилися на його батьків та нього. Стосунки між ріднею напружилися. Батьки чоловіка, піддавшись під вплив більшості, теж звинуватили нас в тому, що не захотіли робити святкування. Тепер виходить, що ми винні в усій складеній ситуації.
Я нічого поганого в нашому вчинку не знаходжу. Це наш день та наша сім’я й ми в повному праві самі вирішувати, яким мало бути святкування. Я жодного разу не пошкодувала, що обрала подорож замість весілля. Правда мені не подобається, що Назар теж почав сумніватися в нашому вчинку.
