Я втратила надію знайти нового батька своїм дітям, коли один місяць посиділа зі своїм племінником.
Почну спочатку. Я вийшла заміж досить рано, у 18 років. На той час мені здавалося, що Вадим мій принц на білому коні. Він забере мене у свій замок й ми будемо жити довго й щасливо в оточенні чималої кількості дітей. На жаль, життя не казка, й переконалася я в цьому досить скоро.
Заміж я виходила уже в положенні, тому не встигла достатньо добре пізнати свого чоловіка. Загалом Вадим здавався хлопцем компанійським та добрим, але за всім цим я не помітила його надмірної тяги до інших жінок. Словом мій чоловік виявився бабієм.
Після народження дочки Поліни, молодий батько забувся дорогу додому. Після роботи він зі своїми друзями відправлявся у бар, гарно собі відпочивав, а до нас з дитиною повертався аж під ранок. Коли я намагалася йому пояснити, що потребую допомоги й Поліні потрібен тато, він відкидав, що заробляє гроші – це і є його батьківська допомога.
Про те, що він мені зраджує я, звісно, здогадувалася, але боялася запитати напряму. Зараз він зізнається, що спить з іншими жінками й що тоді? Я залишуся сама з малою дитиною на руках, а Поля не матиме тата. Не знаю, якою логікою я тоді керувалася, але вирішила втримати Вадима у родині народженням ще однієї дитини. Цього разу у нас був хлопчик Дмитро.
Мій план провалився з тріском, тому що Вадим пішов до іншої жінки, коли малому й року не виповнилося. Все сталося, як я і припускала. Залишилася з двома малими дітьми на руках без роботи та засобів для існування. Перший час було дуже важко, мені допомагала мама, коли мала можливість вирватися із села. Далі я якось сама пристосувалася й навчилася давати всьому раду самостійно.
Я не хотіла ставити хрест на своєму особистому житті. Часу гуляти по ресторанах чи барах у мене не було, тому я вирішила зареєструватися на сайті знайомств. Залицяльників з’явилося багато, але коли вони дізнавалися про мій статус матері-одиначки – одразу припиняли спілкування. Мені було дивно розуміти, що чоловіки так страшаться чужих дітей. Можливо, якби вони поспілкувалися з малими, провели б із ними хоч трішки часу, то змінили б свою думку.
Мої погляди на це питання змінилися після того, як старший брат попросив посидіти із племінником. Давид був на рік старшим від моєї Поліни. Брат із невісткою поїхали у відпустку за кордон, тягнути із собою 6-річну дитину вони не захотіли, тому поручили хлопця мені.
З Давидом я була не в надто дружніх стосунках, але, маючи двох малих дітей, хіба я не знайду спільної мови із третьою. Давид виявився ще тим забіякою. Він навмисне псував іграшки моєї Поліни, дражнив сина, що той ревів аж до гикавки. Робив різні пакості мені, але все спирав на Полю. Затівав мені справжнісінькі істерики, коли я готувала те, що йому не подобається. Словом, це дитя випило з мене всі соки і я з нетерпінням чекала на повернення брата.
Тепер, розмірковуючи над любов’ю до чужих дітей, я розумію, що це дійсно не так просто, як здається на перший погляд. Якщо я за місяць так і не зуміла полюбити рідного племінника, то що вже говорити про чоловіків для яких мої діти чужі люди.
