Я працюю у школі не один рік психологом. Робота у мене не пильна, але буває важко знайти спільну мову з важкими дітьми. У нас на обліку є кілька бунтівників з якими я звикла мати справу. Та нещодавно до мене привели нову ученицю. Дівчинку звати Надія, вона навчається у 4 класі.
Щодо успішності не виникало жодних зауважень. Дівчинка навчалася на відмінно, брала участь у все можливих конкурсах та олімпіадах. Ніколи не пропускала заняття, на уроках поводила себе гарно. Допомагала однокласникам підтягнути окремі предмети. Конфліктів з однолітками у неї не виникало. Усі вчителі відгукувалися про Надю позитивно й ставили в приклад.
Причина була у сім’ї цієї дівчинки. Надя росла в неблагополучній багатодітній родині. Її батько ніде не працював. Свого часу він мав роботу охоронця, але його вигнали. Мати взагалі ніколи не працювала. Першою дитиною завагітніла ще у випускному класі. Далі народжувала дітей одну за одною. Надійка була найстаршою серед них. Тому окрім навчання та ній був ще й догляд за молодшими братами та сестрами.
Ми з адміністрацією школи навідувалися у цю родину. Жилі умови жахливі. Усі діти проживають в одній кімнаті, немає елементарних умов для гігієни, холодильник порожній, діти голодні. Звісно, ми склали черговий акт й попередили батьків про позбавлення батьківських прав за невиконання їх обов’язків стосовно дітей. Цього разу довелося звернутися до соціальної служби. Якщо нічого не зміниться, дітей вилучать із родини.
Раніше я мала справу з такими сім’ями, але старалася залишатися осторонь. Робота не повинна впливати на моє особисте життя. Цього разу все дуже складно. Я відчуваю особисту приязнь до цієї дитини й мені шкода, що вона вимушена жити в таких умовах.
Її однокласники мають усе, чого тільки забажають, не прикладаючи для цього зусиль. Вони зверхні, пихаті та не завжди знають, що та кому можна казати. Надя зовсім інша. Вона вихована, ввічлива та добра. У нас час такі діти – рідкість. Я сподіваюся, що наші зустрічі хоч чимось їй допоможуть.
