Я тремтячим голосом попросила бабусю не йти. Не кидати нас з сестрою так скоро, ми ж нікого крім неї не маємо.

Я виросла на засадах того, що інколи батькам та решті рідних ти потрібна ніби валіза без одного коліщатка. Типу і викинути не можеш, і толку не приносиш. Нас з сестрою відправили жити до бабусі. Вона була досить успішною у своєму житті, тому жила добре. Вона гарно розумілась на нерухомості, та легко могла сказати, яке підприємств має майбутнє, а яке прогорить менш як за місяць. Частково я її боялась. Вона завжди проколювала мене своїм пронизливим поглядом, в якому відчувалось щось важке та неприязне. А от до сестри навпаки, вона ставилась з відкритістю та щирістю. Навчала того, що тільки знала. Вечорами, коли бабуся проводила уроки для сестри, я тихенько сідала під дверима, та записувала кожнісіньке слово, з надією, що мені це допоможе стати успішною без грошей. А їх я не мала зовсім. Батьки нічого нам не давали, тож всі витрати знову були на бабусі.

Якось вони вирішили нас навідати, але не тому, що скучила. А тому, що вони вирішили продати все своє майно, та їдуть медитувати на Балі. Бабуся навіть нічого не сказала. Та що там, навіть погляду не підняла. А ми почали плакати, та просити, щоб ті нас не покидали. Бабуся в ту ж секунду гаркнула на нас. Та відправила у свою кімнату. Після того візиту ввічливості. Я більше не бачила рідних. Навіть не чула. Але, гадаю, то на краще. Так от ми й виросли.

Зараз я переїхала з того будинку, виплачую банку за свою квартиру. Сестра так і живе з бабунею. Навчається її мудрості, та пробує себе в справі. Мені так інколи пече на душі, що я не потрібна ні батькам, ні бабусі. Вона хвилюється тільки за меншу. Вечорами буває просто сиджу та плачу. Даю вихід емоціям. Потім вмиваюсь, беру себе в руки, та йду далі, з піднятою головою. А що робити? Вибір не великий.

Якось мені подзвонила сестра, та сказала, що бабусі погано, потрібно щоб я приїхала. Через вік бабуся почала сильно хворіти. Сили були вже геть не ті. Та це і не дивно. На свої вісімдесят вона виглядала на років тридцять точно молодше. Але ж справжній вік не сховаєш від Бога.

Я сиділа над сплячою бабусею, та плакала. Прийшло розуміння, наскільки вона мені дорога. Єдина людина, яка мною хоч трішки дорожила. Не відмовилась від нас з сестрою. Я її любила. Більше від батьків. Вона й була моєю мамою.

Бабуся прокинулась. Я тремтячим голосом попросила її не йти. Не кидати нас з сестрою так скоро, ми ж нікого крім неї не маємо. Та несподівано для себе я запитала, чому вона ігнорувала мене, та так яро опікувалась сестрою?

Відповідь мене просто шокувала. Бабуся бачила в мені силу, якої не було в сестрі. Вона намагалась дати їй знання, які можливо допомогли б їй стати кращою, бо сама вона далеко не зайде. Сильно була схожа на матір. За мене вона не хвилювалась. Бабуся пророкувала мені майбутнє. В мені вона бачила себе, тільки більш відчайдушною та безстрашною.

І от тільки коли я на межі втрати дорогої мені людини, яку все життя звинувачувала у байдужості, розумію, наскільки сильно вона мене любила та цінувала. Як відмотати час назад, щоб забрати свої погані слова та думки в її сторону?

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

шесть + четырнадцать =

Я тремтячим голосом попросила бабусю не йти. Не кидати нас з сестрою так скоро, ми ж нікого крім неї не маємо.