Ми з Романом гарно жили. Мали свою невеличку хату в селі, тримали господарство, саджали город. Чоловій мій працював трактористом на фермі, я дояркою. Так і познайомилися, трішки походили разом, а там і весілля справили. Не забарився й наш первісток Василько.
З роботи мені довелося піти у декретну відпустку, тож сім’ю забезпечував Рома. Поки Василь був маленьким, скажу відверто, я не встигала з усім впоратися. Тут дитину треба глядіти, їсти зварити, в домі лад навести, а там свині кричать й собака розривається. Усі голодні. Та й на город треба встигнути, посадити, прополоти, урожай зібрати.
Добре, що Роман чоловік тямущий. Мене шанував та любив, тож з домашніми справами почав допомагати. Коли бачить, що я не встигаю, то й просити не потрібно. Сам вечерю може приготувати, по господарству впоратися й за малим приглядіти.
Мені легше, що є помічник й чоловіку добре, адже дружина не така втомлена та сварлива. Три роки збігли, як один день. Василько підріс, почав ходити до дитячого садочку, то і я на роботу повернулася. Грошей у родині побільшало, можна і про якийсь ремонт задуматися.
Якось повернувся мій Рома з роботи уже за північ було й вирішив влаштувати серйозну розмову:
-Ти, Галко, жінка у мене не дурна, знаєш, як мужикові баки забити.
-Це ти про що?
-А про то, що відтепер сама всю роботу виконуватимеш. Я тобі не наймит, щоб на тебе все життя гарцювати. Василь у садочок ходить, часу в тебе більше, тож про мою допомогу можеш забутися! Поки сиділа в декреті добряче відпочила, тож тепер відпрацьовуй.
Я не могла підібрати слів, щоб якомога доступніше пояснити чоловікові, що я думаю про його спостереження.
-А от ти у мене, Романе, виходить, що дурний, раз такі розмови починаєш! Коли я готую тобі їсти, прибираю у домі, мию посуд – це не наймитування? Або коли на городі з самого ранку пораюся, сапаю, урожай збираю та все те на зиму закриваю, щоб мав чим смакувати – це не наймитування? На господарстві пораюся, свиням тру, курям насипаю, собаці варю – це наймитування? Коли дитину доглядаю, переодягаю, виховую – це теж виходить наймитування. То хто з нас більший наймит ти чи я? То може я теж від домашньої роботи відмовлюся, на роботу я повернулася, гроші в дім приношу, як же жити тоді ми будемо?
Роман дивився на мене своїми великими очима й не знав, що відповісти. Потім таки зізнався:
-Це все Іван, кум наш. Почав мене посміховиськом робити, казав, що я «підкаблучник» раз все тобі допомагаю. Його дружина все сама робить й не скаржиться. От і я подумав, що треба так же жити.
-Твій Іван тільки й знає, що чарки збирати, а Марічка його бідолашна. Ти б краще головою своєю подумав, перш ніж приклад з такого дурня брати. І від коли це для тебе слово кума вагоміше за слово дружини? Як надумаєш і надалі Івана слухати, то можеш зібрати свої речі й до нього йти жити.
Роман більше нічого не перечив дружині. Мовчки встав з ліжка й пішов на кухню помити посуд після себе. Ато як з роботи повернувся, смачно повечеряв, а бруд на столі так і залишив. Вранці прокинувся першим, справився біля домашньої худоби ще й встиг чаю усім зробити. Снідала родина разом млинцями, які Галя насмажила. Рома взяв Василька й сказав, що сьогодні сам дитину в садочок відведе. Перед виходом поцілував дружину й побажав гарного дня. От вам і наслідки серйозної розмови.
