Мій перший шлюб виявився невдалим. Володя виявився ще тим ледащом. Мало того, що вдома мені нічим не допомагав, та ще й на роботу влаштуватися не міг. Я змушена була працювати за двох. А от гроші тратити – він мастак. Спускав мою зарплатню за день й знову відправлявся на свій диван.
Скільки разів я йому торувала, щоб кудись влаштувався – усе марно. Чому б і ні? Його годують, напувають, у квартирі прибрано, речі складені випрасувані, ще й гроші дають. Хто ж проміняє це все на роботу.
Все змінилося, коли я завагітніла. Настав час задуматися про майбутнє. Коли я піду в декретну відпустку з чого ми житимемо. Я затіяла розмову з чоловіком про це й коли почула відповідь «Поживемо побачимо», склала його речі й вигнала з квартири. Краще вже розраховувати на власні сили й не надіятися на чудо.
Сім місяців пролетіли непомітно. За цей час я відклала гроші на пологи й перший час, а там буду якось викручуватись. Поки сиділа вдома, зайнялася улюбленою справою – фотографувала. Деякі роботи викладала в інтернеті з відміткою своєї сторінки. Одного разу мені написав Денис Ігорович. Чоловік замовив фотосесію для свого портфоліо.
Я винайняла нам студію й чекала на свого першого клієнта. Прибув чоловік вчасно. Поняття фотографії для нього виявилося геть чужим. Я допомагала Денису знайти вигідний ракурс й коли присіла, щоб переглянути перші фото, відчула, як відійшли води. Чоловік побачив мій ступор, а потім все зрозумів. Допоміг піднятися й посадив у свій автомобіль.
Дорогою запитав, як зв’язатися з моїм чоловіком й почув, що я розлучена.
-Зрозумів. Давай ключі від квартири я привезу необхідні речі. Ти сумку склала в пологовий?
Я розповіла Денису, де що лежить й без зайвих думок дала незнайомцеві ключі від своєї квартири.
Мене оформили й відправили у палату готуватися. Через пів години приїхав Денис з речами. Він пробув у лікарні поки медсестра не повідомила про народження дівчинки. Його впустили до нас у палату.
-Ну що ж дівчата, візьмете мене до себе?