Ми з сім’єю ділимо між собою трикімнатну квартиру. Я неодружений, переїжджати жити окремо не хочу. Поки живу біля батьків маю змогу відкладати якусь копійку собі на майбутнє. Мій брат нещодавно одружився. Свою дружину Марину привів до нас. Схоже він також не хотів витрачати кошти на оренду житла, до того ж його дружина вагітна. Їм кожна копійка не завадить.
Загалом живемо ми усі мирно та дружно. Невістка жінка хороша, приємна. Любить поговорити, до того ж готує просто відмінно. Мамі з нею легше, адже Марина взяла на себе частину роботи.
Все б нічого, але нещодавно дружина брата прийшла серйозно зі мною поговорити. Річ у тім, що вони живуть у кімнаті з балконом. Там найпрохолодніше, а у них скоро малюк з’явиться. Буде недобре, якщо дитина житиме в таких умовах. Тож вона вирішила, що я маю пожертвувати своїм місцем для них.
Чесно кажучи, мені така ідея взагалі не сподобалася. Через ту кімнату постійно всі ходять на балкон. Брат та батько – диміти, мати – розвішувати прання й дивитися до своєї розсади. Я ж багато працюю, часто засиджуюся за комп’ютером допізна, а вдень хочу відіспатися. Проте це буде неможливо зробити, якщо я переїду у кімнату брата.
Я пояснив Марині, що маю свої причини не віддавати кімнату. Вона образилася й між нами тепер пробігла чорна кішка. Брат про цю розмову знає, але й словом не обмовився. На його місці я б не розраховував на те, що Марина зможе домовитися, а заробив би грошей, щоб поміняти балкон. Тоді жодних проблем з опаленням не виникатиме.
Побоююся, що я такий категоричний, поки на світ не з’явився племінник чи племінниця. Я ж не черствий, совість маю. Але чи варто жертвувати власним комфортом?
