Я не витримала, та в присутності батька сказала, немає чого терпіти цього набундюченого індика! Батько тільки над мамою посміявся, бо ж без нього вона не матиме ні коштів, ні житла. Так що якщо так хоче, то нехай йде. Сміючись пішов до кімнати.

Мій тато працював викладачем, а мама була домогосподаркою. Все своє дитинство я спостерігала, як мама кожного дня готує здоровезні торби смачних страв, пакує все охайно, та стрімголов біжить до коледжу, а саме до директора. Бігала на різні звані вечері з його дружиною, носила подарунки, які купувала, економлячи на собі. Заносила, щоб задобрити його, та щоб той дав тату посаду. Тато періодично приходив, та вихвалявся, он, який він майстер на всі руки, та фахівець своєї справи, що його підвищили, дали більшу зарплатню. Відправляють на конференції та всіляке таке. Мама тоді лиш посміхалась, хвалила тата, що той молодець. Якщо буде ще старатись, то й не такого досягне.

По правді сказати, я дивувалась, навіщо мама це все робить. Ні разу я не помітила, щоб тато подякував мамі за її важку роботу. За обірвані руки від сумок та недоспані ночі. Він тільки любив її носом тикнути, мовляв, ось, я досягнув таких вершин, а ти що? Сидиш в мене на шиї. Тільки й вмієш, що посміхатись, як дурепа.

Коли була менша, нічого не казала. Взагалі не розуміла, що відбувається. Але з часом такі його витівки починали мене обурювати все більше та більше. Як же можна не бачити всіх заслуг мами?! Він би й третини того не досягнув, що має, аби не вона. На додачу, жінкою моя мама була далеко не дурною, та дуже привабливою.

Коли мені було шістнадцять років, я мала йти навчатись до татового коледжу. Мама в черговий раз носила сумки, та дарувала дарунки. Змінилось керівництво, потрібно було задобрювати, щоб до мене гарно ставились. Тим паче матері все одно розуму на щось інше не вистачить. Так сказав батько. Мене це обурило просто до глибини душі. Навіть мама вже не витримала, заплакала. Таке ставлення її принижувало та змушувало відчувати нікчемою. Я не витримала, та в присутності батька сказала, щоб мама розлучилась з ним! Немає чого терпіти цього набундюченого індика! Батько тільки гепнув мене по голові, відправив в кімнату. А над мамою посміявся, бо ж без нього вона не матиме ні коштів, ні житла. Так що якщо так хоче, то нехай йде. Сміючись пішов до кімнати. Хоч він й був моїм татом, проте я його зневажала. Всім серцем.

Наступного дня мама попросила мене затриматись, щоб ми могли поговорити. Коли ми залишились вдвох, вона перепитала, чи дійсно я не проти їх розлучення. Я підтвердила свої слова. Давно було час це зробити. Вона сказала збирати речі. До вечора ми маємо переїхати з цього дому, поки не повернувся той індик. За години дві ми вже розкладали валізи в новій квартирі. Раптом мама піднялась, сказала, що треба в справах.

Ввечері вона повернулась. Була в коледжі. Таки вирішила сходити до нового керівництва, повідомила, що розлучається з викладачем, та попросила, щоб на мені це не зобразилось. Натякнула, що мій батько не підхожа людина на ту посаду, яку зараз посідає. А потім пів вечора розповідала мені про того директора, з яким мала зустріч. Мовляв, такий красивий, мужній та харизматичний. Він явно їй сподобався.

На моїй посвяті студентів батьки були вже розлучені. Про це гомоніли всі викладачі. Батько ходив набундючений, бо без підтримки мами справи пішли геть недобре.

В кінці посвяти до мами підійшов той чоловік. Він дійсно був дуже харизматичним. Та ще й неодруженим. Вони дуже мило спілкувались, а я непомітно пішла в справах. Гадаю, у мами намічалась нова сторінка в житті. Яскрава та заслужена. А батько нехай кусає лікті. Невдячність та мерзенне ставлення має йому повернутись сповна. Мама заслуговує на справжнього чоловіка та щасливе майбутнє

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × 5 =

Я не витримала, та в присутності батька сказала, немає чого терпіти цього набундюченого індика! Батько тільки над мамою посміявся, бо ж без нього вона не матиме ні коштів, ні житла. Так що якщо так хоче, то нехай йде. Сміючись пішов до кімнати.