Я не міг дати їм дорогих речей. Жили ми у квартирці, яка більше нагадувала нору. Хоч вона й мала дві кімнати, але було відчуття, ніби взяли однокімнатну квартиру середніх розмірів, побудували по середині стіну, та назвали двох кімнатною квартирою. І смішно і грішно.

Я завжди гадав, що мої діти мене вважають не надто хорошим батьком. Я не міг дати їм дорогих речей. Жили ми у квартирці, яка більше нагадувала нору. Хоч вона й мала дві кімнати, але було відчуття, ніби взяли однокімнатну квартиру середніх розмірів, побудували по середині стіну, та назвали двох кімнатною квартирою. І смішно і грішно.

Працював я на двох роботах. Вдень торгував на ринку овочами та фруктами, а ввечері ходив розвантажити вагони. Менший син навчався у п’ятому класі, а старша донька вже була випускницею. Коштів потребували обоє, і обоє чималі суми. і то тільки на звичайні потреби, без перебільшень із різними гуляннями та походеньками по магазинах. Донька хоч і була дівчинкою, хотіла гарно одягатись, проте прекрасно розуміла, якщо вона зараз витратить кошти на нову сукню, то не буде за що купити продуктів на тиждень, або до школи доведеться місяць ходити пішки три кілометри.

Дружини моєї не стало майже відразу після других пологів. Лікарі занесли якусь інфекцію в кров, врятувати не вдалося. З малюком мені дуже допомогла старшенька. Вона приглядала за ним, поки я був на роботі. В такому юному віці їй довелось стати такою дорослою. Я постійно почуваю провину, що у діток немає нормального дитинства. У доньки дорогих речей та прикрас, якісної косметики, а в меншого гаджетів, та навіть нового велосипеда. Життя не завжди справедливе з людьми. Але що вдієш. Можливо, в минулому ми заслугували його.

Я мотався між домом та роботою, інколи не завжди встигаючи поспати хоч п’ять годин. час летів, я не встигав рахувати дні, та ось, я вже маю сиве волосся, покручені від важкої праці руки та хронічний біль в спині. Діти вже переїхали жити окремо. Донька має чоловіка, скоро народить онука, а син навчається на державному та працює барменом в нічному клубі. Раніше я гадав, що там грошей не заробиш. Але дуже помилявся.

Часто мене лякала думка, що через моє погане батьківство, діти не будуть мене любити, чи відвідувати на старості років. Так боявся залишитись самотнім. Скільки прикладів щодня бачу на лавках під будинками. Страшно, просто страшно.

Вчора я дзвонив синові, але той був зайнятий, сказав, що набере пізніше. Потім вирішив набрати донці, але та не підняла слухавку. Так гірко стало на душі. Я розумію, що вони зайняті. В молодих вічно немає часу, сам же таким був. Бігав ніби вжарений, багато про що забував.

Мої думки перервав дзвінок у двері. Я потихеньку дочапав, щоб відкрити, спина боліла нестерпно, навіть не глянув у вічко та відкрив. На порозі була донька з чоловіком та син з дівчиною. В руках тримали мій улюблений тортик. У мне на очі накотились сльози. Я не зміг подарувати дітям ні квартири, ні навіть по поганенькій машині. Проте я віддав їм своє серце та всю душу.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Я не міг дати їм дорогих речей. Жили ми у квартирці, яка більше нагадувала нору. Хоч вона й мала дві кімнати, але було відчуття, ніби взяли однокімнатну квартиру середніх розмірів, побудували по середині стіну, та назвали двох кімнатною квартирою. І смішно і грішно.