Після одруження нам із чоловіком складно знайти спільну мову. Ввечері ми приходимо додому стомлені, без сил навіть щось приготувати на вечерю. Тому зазвичай, ми просто купуємо піцу або варимо пельмені, які завжди на вихідних закуповуємо кілограмами. Прибирання взагалі вже й не пригадаю коли робили. сил просто не має.
Якось чоловік заговорив, що хотів би вже мати дитину. Як не крути, йому вже тридцять років, мені майже так само. Час йде, згодом взагалі може виявитись занадто пізно. Мені його слова запали в душу, адже я й сама це розуміла, та мені було складно наважитись на цей крок. Як воно буде? Ми з ніг падаємо після роботи, а тут щей дитина, яка потребує купу уваги. Я працювати точно не зможу декілька років, а чоловік навряд впорається забезпечувати нас з дитиною, та щей доглядати за великим будинком самотужки. Маю на увазі оплачувати рахунки.
На моє заперечення, чоловік здивувався. Чому це я не зможу працювати разом із дитиною?! Вона не забирає так багато часу, ат й загалі, наші мами та бабусі з дітьми в полі жити косили, та й нічого!
В мене мало очі на лоба не вилізли. Тобто чоловік вважає, що я маю на додачу до виснажливої роботи народити дитину, доглядати за нею, та заробляти гроші*! А він що планує роботи? Пити на пляжі коктейлі та в стелю плювати!? Ееее нііі! Такі події мені не до душі.
Слово за слово, та ми сильно посварились. Своїми принципами я поступатись не бажаю! Я не віл, щоб тягнути все на собі! Якщо так бажає завести дитину, тоді нехай забезпечує нас всім необхідним. Я не збираюсь класти себе під танки заради його дурнуватих мрій та нав’язливих ідей! Як не подобається – нехай шукає іншу! Дурних багато!
Минуло багато часу від тієї розмови, а ми все так само не помирились. Чоловік категорично проти, щоб я кидала роботу заради дитини, проте хоче, щоб народила. А я не збираюсь виконувати чоловічі обов’язки. Чесно сказати, взагалі подумую про розлучення. Путнього у нас не дуже клеїться, а чим далі в ліс, тим більші дрова. Не хочу затягувати все до абсурду.
