Я кожного дня приходжу до цих бідолашних дітей, приношу їм фрукти та іграшки. Вони дуже хороші, виховані та милі. Навіть не знаю, як повідомити дітям новину, що з лікарні їх заберуть у дитячий будинок

Я уже не перший рік працювала фельдшером на швидкій допомозі. За час моєї роботи з нами траплялося багато пригод, але те, що сталося того дня, не можу згадувати без сліз на обличчі.

Викликала швидку старенька бабуся. Ми часто отримуємо скарги від людей похилого віку та високий тиск чи біль в області серця. Та бабуся телефонувала не для того, щоб поскаржитися на своє самопочуття. Вона хвилювалася за маленьку дівчинку, свою сусідку. У тої уже декілька годин сильний жар, який не можна збити ліками.

Через кілька хвилин ми були на місці. Зустрічати нас вийшла приємна бабуся років 75. Попри свій вік вона жваво бігала на своїх старечих ніжках й сварилася теж нівроку.

-Чого ж так довго? Я вже вся змучилася чекати.

Коли ми зайшли у будинок, я жахнулася від побаченого. Голі подерті стіни на яких спокійно жила пліснява. Брудні речі, розкидані по всіх кімнатах. Те місце, де скоріше всього була кухня, відлякувало страшенним смородом. Брудні каструлі та тарілки з недоїдками розкладені по підлозі. Страшенний холод, від якого аж зуби зводило.

Найгірше у всій цій картині – двоє маленьких дівчаток, які лежали на незастеленому ліжку й дриґотіли. Одяг на них брудний та зношений. До мене заговорила старша:

-Ви допоможете Марійці, правда? З нею все буде добре!

-Звісно допоможемо.

Я провела звичайний огляд по якому й так було зрозуміло – у дитини запалення легень. Ми вимушені її госпіталізувати. Старшу залишати у таких умовах просто небезпечно. Крім того, вона теж потребувала обстеження.

Сусідка розповіла, що дівчата народилися у хорошій сім’ї. Їхня мати була прекрасною господинею. Завжди у неї прибрано, наготовлено й діти доглянуті. Але страшна хвороба напосіла на неї. Десь з пів року, як немає її на світі. Батько так і не пережив утрату. Почав пити, приводити додому сумнівну компанію. За дітьми не дивився. От тепер знову зник, декілька днів не з’являється. Бабуся дівчат підгодовує, але ж що з ними буде, коли її не стане. Та й не добре дітям у таких умовах жити.

Ми викликали поліцію, соціальну службу – нехай вони розбираються, а наше діло лікувати. Декілька місяців сестрички провели у лікарні. Їхній тато знайшовся, але він жодного разу не провідав своїх дочок. Його позбавили батьківських прав. Я кожного дня приходжу до цих бідолашних дітей, приношу їм фрукти та іграшки. Вони дуже хороші, виховані та милі. Навіть не знаю, як повідомити дітям новину, що з лікарні їх заберуть у дитячий будинок.

Декілька тижнів я не можу спокійно спати. Раніше я ніколи не виносила за межі лікарні проблеми своїх пацієнтів. Та цього разу щось мене зачепило. Чоловік бачив це занепокоєння. Чекав, що я сама розповім, але з рештою не витримав:

-Любо, може ти вже нарешті розповіси, що сталося?

-Не можу, мені серце крається, коли згадую про все.

-То як я зможу тобі допомогти, якщо не знатиму, що тебе засмучує?

Толя у мене хороший, завжди турбується про інших. Коли почув історію цих бідолашних дітей, сам пройнявся до них жалем. Ми уже мали своїх двох – хлопчика та дівчинку. Правда вони уже дорослі, обоє навчаються. Чи зуміємо виховати ще двох й дати їм гідне майбутнє? Та якщо враховувати усі перспективи, то все, що не буде пов’язане з дитячим будинком можна вважати «кращим майбутнім».

Більше ми не вагалися, зайнялися оформленням документів. Через місяць дівчатка переступили поріг свого нового дому. Ми з Толею хвилювалися, що діти важко перенесуть останні події, але все минулося.

Зараз ми маємо справжніх помічниць у домі й надзвичайно здібних донечок. Наші рідні діти радо прийняли у родину нових мешканців. Я жодного дня не пошкодувала, що вчинила правильно.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

14 + 20 =

Я кожного дня приходжу до цих бідолашних дітей, приношу їм фрукти та іграшки. Вони дуже хороші, виховані та милі. Навіть не знаю, як повідомити дітям новину, що з лікарні їх заберуть у дитячий будинок