Після закінчення школи я переїхала до іншого міста, щоб продовжити навчання в коледжі. Спочатку жила у гуртожитку, а коли закінчила навчання, вирішuла залишитися в місті для роботи, переїхавши в орендовану квартиру. Під час відпочинку з друзями мені пощастило познайомитися з Олексієм. Наш зв’язок розквітнув, і незабаром ми почали зустрічатися. Час, проведений разом, був насиченим – ми їздили у відпустки, мали спільні захоплення, постійно дбали одне про одного. Однак наші стосунки зайшли в глухий кут.
Ми провели разом чотири роки, і я неодноразово робила тонкі натяки про одруження, але Олексій давав зрозуміти, що поки що не готовий до цього кроку. Я не наполягала на цьому, хоча в глибині душі прагнула побудувати з Олексієм сім’ю, створити зв’язок на все життя і разом виховувати дітей. Незважаючu на те, що на той час ми жили окремо, моє бажання більшого ставало дедалі сильнішим. Я кохала Олексія і була готова узаконити наші стосунки, але він не демонстрував такого ж рівня відданості. Моє терпіння уривалося, і я навіть подумувала про те, щоб розірвати стосунки.
Одного дня зателефонував власник моєї квартири і повідомив, що мені потрібно швидко зібрати речі і звільнити приміщення. Його донька нещодавно вийшла заміж, і вони планувалu переїхати в цю квартиру. Не маючи іншого вибору, я поспіхом спакувала речі і вирушила на пошуки нового житла. На жаль, знайти інше житло протягом тижня виявилося нелегко, і мені довелося шукати притулку у подруги.
Нічого не пояснивши Олексію, я була змушена звільнити квартиру, тому звернувся до нього по допомогу з пакуванням речей. Його реакцією було щире здивування, він запитав: “Куди mи будеш везти свої речі?”. Скориставшись нагодою, я жартома відповіла: “Ну, до тебе, звичайно. Мені більше нікуди йти”. Дивно, але моє безтурботне зауваження анітрохи не збентежило Олексія. Він продовжував допомагати мені збирати речі і навіть взяв на себе ініціативу викликати таксі, вказавши адресу своєї квартири.
З того переломного моменту минуло багато років. Зараз у нас з Олексієм є діти і ми живемо в просторому новому будинку. Наше щастя залишається непорушним, і ми насолоджуємося часом, проведеним разом. Тим не менш, бувають моменти, коли я думаю про те, що могло б статися, якби я не зробuла того жартівливого коментаря. Наскільки іншим було б моє життя? Це нагадування про те, що ми часто дозволяємо страху заважати нам пропонувати або приймати зміни, мимоволі жертвуючи можливостями для щасливого існування.
