“Я їду від вас до Люби назавжди”. Рая перечитувала повідомлення, аби впевнитись, що це так. Потім стала на коліна, дякуючи Богові, що дарував їй спокійну старість

Спогади Оленки про бабусю завжди були наповнені теплом і щирістю, адже її обличчя завжди світилося усмішкою. Однак, коли мова заходила про дідуся, з’являлися урuвчасті спогади – неприємний запах, суворий тон голосу та постійний шквал заборон. Навіть бабуся не могла пригадати жодного позитивного моменту з їхнього спільного життя, нікому не бажаючи такого “подружнього щастя”.

Дідусь мав важку роботу на залізниці, щодня оглядаючи незліченні кілометри колій, щоб переконатися, що вони не мають пошкоджень. Незалежно від погоди чи порu року, він та його напарник сумлінно виконували свої обов’язки, що не могло не позначитися на їхньому здоров’ї. Хоча санаторії на робочому місці часто рекомендували лікування, дідусь вперто відмовлявся, аж поки його здоров’я не погіршилося, і лікарі не стали одностайно рекомендувати перебування в санаторії. Неохоче поважаючи їхню професійну думку, він погодився, і саме бабуся спакувала його валізу.

З його від’їздом на бабусю чекали три тижні переnочинку від його диктатури і обмежень – епоха миру і спокою. Сповнена радості, вона засмажила велику миску насіння, поділившись ним з усіма сусідами у дворі.

За тиждень до закінчення дідусевої відпусmки для бабусі Раї прийшла телеграма, що містила лише кілька слів: “Я їду від вас до Люби назавжди”. Вона перечитувала повідомлення, намагаючись повірити в його зміст. Потім стала на коліна, вголос дякуючи Богові за те, що Він дарував їй спокійну старість і вберіг від передчасної кончини.

Бабуся розцвіла від віднайденого щастя.Перше, що вона зробила, коли дізналася про рішення дідуся, – спакувала всі його речі, які роками старанно прасувала, і віднесла їх у сарай. Вона також зібрала непотрібні їй документи, знищивши всі його сліди в будинку.

З наближенням кінця його відпустки єдиним,  що турбувало бабусю, була можливість того, що він може передумати.

Наступного тижня вона разом із донькою почала ходити по магазинах, ретельно обираючи найкрасивіші шпалери. Дідусь завжди забороняв щось інше, окрім звичайних білих стін.Вони також придбали яскраві тканини для штор, здійснивши давні мрії Раї, які раніше були їй не по кишені. Дідусь схвалював лише короткі білі штори, підвішені на мотузках, що закривали лише половину вікна. Ці нові штори символізували її новознайдену свободу.

Вона викинула весь пошарпаний посуд, замінившu його свіжим сервізом, який зберігала для особливих випадків. Стара скатертина теж опинилася на смітнику. Вона більше не заощаджувала на сірниках, милі чи інших дрібницях, не вартих уваги.

Незабаром все більше людей почали відвідувати будинок бабусі Раї, щоб випити чаю або отримати пораду по господарству. Вона заводила друзів і пригощала їх своїми смачними nирогами. Навіть зморшки на її обличчі, здавалося, розгладилися, а волосся стало темнішим, наче вона скинула роки зі свого віку. Вона випромінювала променисте сяйво! Чоловіки не могли не помічати цього, а деякі навіть наважувалися просити її жити з ними. Однак бабуся була задоволена життям. До останнього дня вона жила в оточенні обожнюваних дітей та онуків.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

13 + 17 =

“Я їду від вас до Люби назавжди”. Рая перечитувала повідомлення, аби впевнитись, що це так. Потім стала на коліна, дякуючи Богові, що дарував їй спокійну старість