Останнім часом наші стосунки з Кирилом сильно погіршилися. Якби виною цьому була помилка когось із нас. Так ні, усе через мою свекруху. Олена Романівна не любила мене й ніколи його не приховувала. Я й не набивалася їй в подруги чи доньки, просто хотіла, щоб мене поважали.
Перед весіллям з Кирилом ми зустрічалися чотири роки. Зі своєю мамою він мене познайомив на третю річницю стосунків. Вона знала, що ми разом не перший рік, але все одно заявила, що ці стосунки ні до чого хорошого не призведуть.
Якби хоч я знала причину цієї неприязні. Поруч з цією жінкою я завжди поводила себе гідно. Цікавилася її життям та здоров’ям. Розпитувала про дитинство та юність Кирила. Зазвичай матері говорили про це з радістю, але не Олена Романівна. У мене складалося враження, що я катую бідолашну своїми запитаннями.
Врешті решт я змирилася з тим, що їй не підходжу. Для мене було головне, щоб з Кирилом все склалося якнайкраще. Коли хлопець зробив мені пропозицію, ми одразу розпочали планувати весілля. Я хотіла долучити до цієї справи й свекруху, але вона відмовилася. «Навіщо взагалі витрачати гроші на це весілля. Ви розлучитеся через декілька місяців».
Мені було так образливо чути такі слова від мами нареченого. Я кільки днів проплакала, а Кирило не знав, як уже мене заспокоїти. Ця жінка довела мене до істерики. Я навіть мала намір відмовитися від святкування. Добре, що голос здорового глузду переміг. Ми таки одружилися.
Переїхавши жити окремо життя помалу налагодилося. Я вирішила, що Олена Романівна змирилася з вибором сина й нарешті заспокоїлася. Першу річницю весілля ми вирішили відсвяткувати в родинному колі. Мої батьки приїхати не змогли, тому довелося святкувати в компанії свекрухи.
Саме в той вечір я повідомила радісну новину, що ось уже декілька місяців при надії. Кирило дуже зрадів й кинувся мене обіймати. Я очікувала на привітання й від його матері, але краще б вона не розкривала свого рота: «І чого ти так радієш? Ти взагалі впевнений, що дитина твоя?»
Вона зіпсувала нам один із найважливіших днів у житті. Такої образи я терпіти не збиралася, тому поспішила покинути її квартиру. Кирила попередила, що більше ноги моєї не буди в дому його матері. І взагалі я не розумію, чому він не заступився за мене й дозволив матері так ганебно себе поводити.
Словом ми посварилися. Ось уже декілька днів не розмовляємо. Я розумію, що його провини в цьому немає, але серджуся за те, що не заступився. Він же мій чоловік, за ним я повинна бути, як за кам’яною стіною. Характер же у Кирила не цукор. Ще той упертюх, доведеться першій іти на примирення. Не хочу, щоб свекруха перемогла і її слова здійснилася. Я не збираюся розлучатися з чоловіком лише тому, що йому не пощастило з мамою.
