З Тимофієм я познайомилася через свою сестру. Іванна святкувала свій день народження. Серед запрошених був цей молодий юнак. Ми одразу звернули увагу один на одного. Весь вечір провели у спільній компанії, а наприкінці Тимофій попросив мій номер телефону. Ми почали спілкуватися, поки згодом хлопець не покликав мене на перше побачення.
Стосунки між нами склалися хороші, довірливі й пара ми були красива. З моїми батьками Тимофій познайомився чи не одразу. Мама не втомлювалася повторювати, які красиві дітки у нас народжуватимуться. Іванна теж ніби раділа щастю сестри. «Таки добре, що я вас познайомила. Скоро весілля гулятимемо. Правда?»
Тимофій освідчився мені досить скоро. Звісно, я відповіла згодою. Ми почали готуватися до тієї самої заповітної дати. Обрали ресторан, знайшли ведучого, склали список гостей, купили та розіслали запрошення. За тиждень до весілля ми з Іванною пішли обирати весільну сукню. Я відчувала себе принцесою із дитячих казок. Як давно мріяла про цю мить. Сестра допомагала з вибором найкращого вбрання.
Додому я повернулася досить пізно, проте Тимофія у квартирі не було. Я набрала нареченого, телефон не відповідав. Вирішила, що він має справи. Проте зазвичай хлопець завжди мене попереджав, якщо десь затримувався. Коли Тимофій не повернувся до опівночі, я почала хвилюватися. Знову зателефонувала, десь на шостий раз він підняв слухавку.
-Припини мені надзвонювати, можеш взагалі видалити мій номер.
-Коханий, що ти таке кажеш? Де ти? – схвильованим голосом почала допитуватися у нього.
-Це більше не твоя справа. Краще розкажи, де була ти сьогодні пообіді? – вимогливий тон хлопця давав зрозуміти, що він розлючений.
-Ти ж знаєш, що у цей час у мене обідня перерва. Я була у кафе з друзями.
-Знаю я твоїх друзів. На власні очі бачив, як ти воркувала зі своїм колишнім. Вирішили з мене дурня зробити й це за тиждень до весілля.
-Роман опинився там випадково. Підійшов до столу, щоб привітати мене з весіллям. Тому я і посміхалася до нього, дякуючи. Ти міг би підійти до нас і все з’ясувати.
-Ти мені локшину на вуха не вішай. Я не одноразово отримував повідомлення з невідомого номера про твої походеньки наліво, але не хотів вірити, поки сам не переконався. Весілля не буде! Можеш і далі любитися зі своїм Романом.
-Навіщо ти так зі мною? Невже не бачиш, що я кохаю лише тебе – мій голос почав тремтіти, в очах зібралися сльози. – Ти не можеш покинути мене напередодні весілля. Що ми скажемо людям?
-Це не моє діло. Що хочеш, те і говори.
Я була в розпачі й не могла повірити, що все це відбувається насправді. Лише кілька годин тому я була щасливою нареченою у найкращій весільній сукні з усіх можливих. А тепер найнещасніша дівчина у світі.
Всю ніч проплакала й не могла заспокоїтися. Вранці поїхала до батьків, щоб розповісти про скасування весілля. Мама не могла повірити, що Тимофій таке утнув. Зате Іванна, здавалося, не здивована. Сестра слухала мою розповідь з ледь помітною посмішкою. Коли я закінчила, вона заявила:
-Весілля можете не скасовувати. Я виходжу заміж.
Батьки та я дивилася на Іванну, як на навіжену.
-За кого? – запитала мама. – Ти ж не знайомила нас зі своїм хлопцем.
-Бо ви його й так знаєте. Це Тимофій, колишній наречений моєї дорогоцінної старшої сестри. Я була закохана в нього декілька років. Запросила на свій день народження, щоб зблизитися, а ти його у мене вкрала! Нарешті справедливість перемогла і саме я стану його дружиною.
-То це ти писала ті анонімні повідомлення й підіслала до мене колишнього?
-Звісно, а як ще я могла довести Тимофієві, що ти його не варта.
Я ніколи не могла подумати, що рідна сестра може так зі мною вчинити. З Іванною я більше не спілкуюся.
