Ми з Борисом одружені понад 6 років. Маємо синочка, живемо у приватному будинку. На те, щоб його придбати у нас пішов не один рік важкої та сумлінної праці.
Подружжя ми гостинне, тож часто зустрічаємо у своєму домі гостей. Раніше старалися кликати всіх по черзі, оскільки жили в однокімнатній квартирі. Чи то весела атмосфера, чи то смачні страви, але всі завжди залишалися задоволеними й з нетерпінням чекали нового запрошення.
Цього року, коли друзі та рідні, дізналися про нашу грандіозну покупку, самі напросилися в гості. Наближався Новий рік, тож був вагомий привід зустрітися. Свого роду зробимо новосілля та ще й відсвяткуємо у гарній компанії. Два дні я не відходила від плити й готувала свої коронні страви. Борис в усьому допомагав.
Ми очікували, що наші гості прийдуть не з порожніми руками, тому випивку та солодке не брали. Коли на порозі з’явилися перші гості, на столі уже все було накрито. Наші очікування виявилися марними. Ніхто із запрошених нічого не приніс, усі прийшли не все готовеньке. Навіть шампанського та мандарин не додумалися взяти.
Не подумайте, що я жадібна чи меркантильна, але це вже елементарні правила етикету. Чоловікові довелося їхати в магазин та докупляти шампанське й торт. Добре хоч моя сестра принесла свої фірмові тістечка та пляшку вина. Ніби дрібниця, а приємно.
Погуляли ми на славу. Ніхто не залишився голодним чи обділеним увагою. Порозходилися наші гості лише наступного дня після сніданку, залишивши після себе гору немитого посуду та розгардіяш. Тож замість того, щоб відпочити, як усі нормальні люди, ми з Борисом прийнялися прибирати. Звільнилися аж ввечері.
Втомлені та розчаровані сіли підрахувати у скільки нам обійшлося це гуляння. Кінцева сума вражала. На ті гроші ми могли спокійно поїхати зустріти Новий рік сім’єю у Буковелі. Насолодилися б природою, місцевими смаколиками та святковою атмосферою. Натомість влаштували безплатний ресторан у себе вдома.
Гості розважилися, наїлися, гарно провели час, а потім повернулися у свої чистенькі квартири з повними гаманцями. Хоч би заради пристойності запропонували скинутися чи навіть залишилися прибрати.
Та що зроблено, те зроблено. Буде нам урок на майбутнє. Борис сказав, що наступного разу ми не будемо такими ввічливими та наївними. Більше жодних святкувань нашим коштом. Ми не мільйонери й не живемо краще від інших. Якщо й будемо запрошувати гостей, то лише тих, хто дійсно цінує нашу працю й нас самих.
