Всередині була каблучка. Я поглянула на начальника й не розуміла, що це за жарт такий

Я ніколи не виділялася своєю зовнішністю. Ще зі школи мене вважали сірою непримітною мишкою. Єдині, хто мене помічали вчителі, а в університеті викладачі. Дівчина я була далеко не дурна, тож стежку в житті прокладала саме завдяки знанням й кмітливості.

Після випускного настав час влаштуватися на роботу. Робота це не з легких. Зазвичай на співбесіду приходило ще кілька дівчат. Я помітила, що на роботу брали найкрасивішу із претенденток. На мій червоний диплом та відмінні рекомендації ніхто не звертав уваги.

В черговий раз я сиділа у фоє й чекала своєї черги на співбесіду. Пропонована посада не надто відповідала моїй спеціальності, але я була згодна на будь-яку роботу, лиш би взяли. Охочих було дуже багато, причому не тільки жінок. Кожен хотів отримати місце в цій відомій фірмі.

Нам пообіцяли, що сьогодні вислухають усіх, тому цей відбір затягнувся до пізньої ночі. Я була останньою в черзі. Переді мною залишилося ще дві дівчини. Працівники фірми уже давно розійшлися по домівках. Їсти хотілося страшенно. Я дістала із сумки домашній пиріг, який спекла напередодні, запропонувала дівчатам, у відповідь тиша. «Не хочете, як хочете» – сказала я й прийнялася вечеряти.

-А от я б не відмовився – сказав мені чоловік, виглянувши з кабінету.

Я віднесла шматочок йому. Ілля Олександрович, було записано на дверях його кабінету. Цей Ілля добряче зголоднів, бо з’їв усі мої запаси.

-А більше немає? – з досадою запитав чоловік.

-На жаль, ні.

Він подякував мені за гостинець й дав зрозуміти, що мені пора на вихід. Співбесіду я таки пройшла й почула те, що й завжди «Ми вам зателефонуємо». Я навіть не очікувала, що хтось повідомить про результати. Та вранці мені дійсно зателефонували. По голосу я впізнала Іллю Олександровича.

-Вітаю, Маріє! У вас вагомий список досягнень – це вражає. Мені навіть дивно, що ви досі не знайшли собі робоче місце. Мушу бути з вами відвертим. Ви підкупили мене не відмінними рекомендаціями, а домашнім пирогом. Якщо пообіцяєте принести ще шматочок, то отримаєте цю посаду.

-Звісно, принесу. Я невимовно рада!

На роботу мене взяли. Я стала асистенткою Іллі Олександровича. Начальник він досі цікавий. Їздить на гарному авто, одягається так, ніби збирається на фотосесію у модний журнал, а от їсти у ресторані чи їжу з доставлення відмовляється. Йому домашнє подавай.

Хоч це й не входило в мої обов’язки, але я підгодовувала свого начальника домашніми стравами. Готувати я любила, на роботу завжди брала перекус, в основному все з’їдав Ілля Олександрович. Мені доводилося обходитися булочкою з буфету.

-Марійко, у вас золоті ручки. Вашому хлопцю неабияк з вами пощастило. Я б багато чого віддав за те, щоб після роботи повернутися додому, а там мене зустрічали борщиком, картопелькою або голубцями. Сучасні дівчата взяли за моду харчуватися в ресторані.

-Дякую. Коли знайду свого судженого, одразу повідомлю, як йому зі мною пощастить.

Наближалася пора новорічних свят. Ілля Олександрович відпустив мене на святкування на день раніше. Я хотіла віддячити йому за таку щедрість – спекла торта. Принесла на роботу й пригостила.

-Нехай в Новому році вам буде так само солодко, як зараз.

-Марійко, якщо ви мене не покинете, то так і буде.

До кінця робочого дня з босом ми не зустрічалися. Він навіть пропустив обід. Ввечері, перед тим, як я мала йти додому, Ілля Олександрович з’явився з маленьким подарунком й вручив мені.

-Я ж не дурень, щоб втратити таке щастя. Відкрий коробку.

Всередині була каблучка. Я поглянула на начальника й не розуміла, що це за жарт такий.

-Маріє, чи обіцяєш ти балувати мене тортиками, пирогами, борщами до кінця наших днів, поки смерть не розлучить нас?

Він реально робив мені пропозицію руки та серця.

-То найняли б мене, як куховарку

-Дурненька, а з коханням своїм, що робити? – після цих слів Ілля мене поцілував. Зізнаюся, що уявляла цей момент з нашої  першої зустрічі та навіть не могла мріяти про те, що це здійсниться.

-Думаю, ми придумаємо, як розв’язати цю проблему.

Той Новий рік ми зустріли лише вдвох. Весною одружилися, а тепер в очікуванні маленького різдвяного подарунка. Кажуть, що буде дівчинка. Якщо так, то я з дитинства вчитиму її смачно готувати, можливо й вона знайде шлях до серця чоловіка через шлунок.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Всередині була каблучка. Я поглянула на начальника й не розуміла, що це за жарт такий