Вони тебе зараз послухають, ніби підтримають, а потім ти підеш додому, а вона рознесе то по всім усюдам. Обговорить, свого придумає, от тоді будеш мати клопіт.

Моя бабуся була дуже мудрою жінкою. Вона мене із дитинства навчала тому аби я не ляпала зайве перед подружками, особливо надто “щирими”.

– Вони тебе зараз послухають, ніби підтримають, а потім ти підеш додому, а вона рознесе то по всім усюдам. Обговорить, свого придумає, от тоді будеш мати клопіт.
– Бабусю, та ж в мене нормальні друзі. Я їм довіряю.
– Довіряй, але перевіряй.
– Ой, ну перестань. Я б, на приклад, в житті такого не зробила. Гадаю, що вони такої самої думки. Як би ми потоваришували, аби не мали схожих суджень?
– Ой, дитино… Ти ще така молода. Нажаль, тобі рано чи пізно все ж таки доведеться зіткнутись із реальністю. А вона, повір, не завжди така гарна, як ти собі придумала.

Мене частенько дратували подібні розмови із бабусею. З часом я взагалі почала уникати із нею розмов.Хоч я її любила дуже-дуже міцно, та починала дратувати при кожній подібній тираді.
Ось я вже в університеті. Нажаль, бабусі немає вже п’ять років. Проте майже кожну нашу розмову я пам’ятаю як сьогоднішню. Частенько сиділа та думала над сенсом, який старенька вкладала в кожну із них. З роздумів мене витягнули друзі. Я чекала на них в нашому улюбленому ресторанчику. Сьогодні субота, хотіли гарно відірватись.
– Ой, а ти бачила, в чому ходить Оля? То жах просто! Ніби їй десять років. Ті рюшики та пишні спіднички! Дитячий садочок!
– Дівчата, що обговорюєте?
Ой, ти не повіриш! Щойно бачили Олю, нашу одногрупницю, яка з нами буває гуляє. Вона на побаченні із хлопцем, по парку он там гуляють. Ти б бачила, у що вона одягнута була! Їй ще цукерку на паличці або солодку вату із кулькою дати! – дівчата голосно засміялись.

– Ну і що? А як їй таке подобається, то чому б не носити? То ж вона так одягається, не ви.
– Отакої, Наташо! А ти що, в кращі подруги до Олі записалась? – вони засміялись ще дужче, що мене знервувало.
– не записалась, та не люблю, коли людей за спиною обговорюють. Вона ж з нами товаришує. Нехай ми не найкращі подруги та все одно, це не красиво як мінімум.

– А вона про то не дізнається! То ж яка різниця?
– Я знаю. Мені здається тепер, що ви кожну, в тому рахунку і мене обговорюєте, а потім в очі посміхаєтесь та робите компліменти. Не дуже приємно таке розуміти, хоч ваша думка мене й мало хвилює.
Очі у дівчат мало на лоба не вилізли. Так, я сказала правду, яку вони не очікували почути. Мабуть, аби це були лише безпідставні припущення, вони б так не відреагували. Своєю реакцією вони мені показали, що це правда. На хвилину запала тиша. Аліна вирішила її перервати, та запитала, які у нас на сьогодні плани. А мені так паскудно на душі стало.
– Знаєте, мені щось перехотілось розважатися. Піду знайду Олю, запитаю, де вона ту спідницю із рюшами купувала, теж собі таку хочу. Гарного вечора, дівчата!

Все ж таки, бабуся знала, що говорила. То мій юнацький протест не хотів вірити в її слова. В те, що люди бувають мерзенними, та вчиняють геть не так, як би то зробила я. Але ж надія вмирає останньою. Сподіваюсь, що у світі люди не всі такі, інакше ми приречені.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 + восемнадцать =

Вони тебе зараз послухають, ніби підтримають, а потім ти підеш додому, а вона рознесе то по всім усюдам. Обговорить, свого придумає, от тоді будеш мати клопіт.