З Романом я познайомилася на першому курсі. Ми одразу почали зустрічатися. Стосунки складалися досить добре. Ми багато часу проводили разом, гуляли в парку, ходили в кафе, готувалися до занять. Інколи проводили час в компанії спільних друзів. Усі довкола говорили, що ми гарна пара.
У міцності наших стосунків ми не сумнівалися, тому й прийняли рішення узаконити наші відносини. Батьки Романа були місцеві, жилі у великій квартирі. Тому після розпису запропонували нам пожити біля них. Мати чоловіка Валентина Степанівна мені подобалася. Ми нібито знайшли спільну мову, тому я вирішила погодитися.
Перших декілька місяців ми жили спокійно. Здавалося в родині панує справжня ідилія. Та коли вжилися, свекруха почала проявляти справжню себе. Вона контролювала усі аспекти нашого життя. Плани на день, розклад занять, зустрічі, робочі години. Змушувала зберігати та складати чеки їй під звітність.
Я не могла спокійно зустрітися з подругами, бо «уже заміжня й не повинна розважатися з якимись вертихвістками». Дійшло до того, що перед виходом з дому треба відпрошуватися. Список покупок також потрібно узгоджувати.
Роман не обговорював зі мною те, що відбувалося у цьому домі. Він приймав це за норму, бо звик так жити. Я ж була зовсім іншої думки. Почала виражати своє невдоволення чоловіку. Зазвичай наша розмова закінчувалася сваркою. Та ми навіть нормально посваритися не могли, бо якщо почує Валентина Степанівна, прийдеться пояснювати причину суперечки.
Мені стало важко жити в таких умовах. Я була готова з’їхати в гуртожиток й ділити кімнату з іншими студентами, ніж залишатися біля свекрухи. Коли випадала можливість, я скаржилася подругам на своє життя, вони повністю підтримували моє рішення з’їхати від цієї страшної жінки.
Отож, щоб здійснити свій план влаштувалася на роботу. Декілька місяців відкладала зароблені кошти. Валентину Степанівну обманювала, що готуюся до проєкту й постійно сиджу в бібліотеці, вона купилася. Коли у мене з’явилася солідна сума, розповіла про свої наміри Роману. Хвилювалася, що чоловік відмовиться покидати батьківський дім та Рома став на мою сторону. Ми тихо планували свою втечу, але свекруха про все дізналася.
Вона влаштувала справжній скандал. Говорила Романові, що я жахлива дружина. Пророкувала нам швидке розлучення та гіркі сльози. Наприкінці додала, що ми так все життя й проведемо на орендованих квартирах, бо на власну ніколи не заробимо.
Я пропускала усі ці слова мимо вух. Звісно хотілося висловитися цій жіночці й хоча б раз поставити її на місце та пожаліла чоловіка. Можливо Валентина Степанівна просто боялася залишитися самою, адже тоді буде нікого контролювати. До кінця ми її недослухали, забрали речі й з ночі поїхали на квартиру.
Життя окремо неабияк вплинуло на наші стосунки. Нарешті до мене повернувся той чоловік в якого я колись закохалася. Без маминого впливу Рома знову став самим собою. Ми обоє були щасливими та спокійними за майбутнє.
