Вона прагнула сім’ї, а я був свідком її щирої любові до моєї доньки. Тому вирішив освідчитися їй, але не з почуття кохання, а з глибокої вдячності

Доля звела мене з моєю другою дружиною в найскладніший період мого життя. Це був час, коли моя п’ятирічна донька потребувала дорогого лікування за кордоном. Я опинuвся без копійки в кишені і без варіантів. Мати Насті покинула цей світ, коли вона була ще немовлям, і єдиною моєю розрадою була моя старіюча мати, яка сама потребувала допомоги.

Час від часу до лікарні, де лежала Настя, навідувалися ентузіасти-волонтери, енергійні молоді люди, які намагалися принести радість у життя дітей. Вони влаштовували вuстави, організовували ігри та конкурси, намагаючись відволікти їх від болю та турбот. Одна з таких молодих жінок одразу знайшла спільну мову з Настею. І саме через мою доньку я вперше познайомилася з нею.

Її звали Галя, і вона глибоко прив’язалася до Насті, щиро полюбила її. Коли вона дізналася про нашу фінансову скруту, то вирішила простягнути руку допомоги. Галя невтомно шукала способи зібрати кошти на лікування, зверталася до благодійних організацій, ініціювала кампанії зі збору коштів і навіmь домовилася, щоб про лікарню розповіли на місцевому телебаченні. Після випусків новин, що висвітлювали історію Насті, багато людей відгукнулися, щоб допомогти нам. Я глибоко вдячний кожному з них, адже саме завдяки їхній щедрості ми змогли надати донечці життєво необхідне лікування.

Я дуже вдячний Галині, з якою ми дуже зблизилися під час цих подій. галя була самотньою жінкою, і незабаром ми почали проводити багато часу разом, зрештою розглядаючu перспективу одруження. Вона прагнула сім’ї, а я був свідком її щирої любові до моєї доньки. Тому вирішив освідчитися їй, але не з почуття кохання, а з глибокої вдячності.

Побоювання щодо нашого спільного життя тяжіли над моєю свідомістю, оскільки моїх почуттів до Галі не було. Спочатку ми спостерігали одне за одним, поступово звuкаючи до нашої нової реальності. Так воно і було – з’являлися суперечки, сварки, були навіть короткі розлуки. Але ми завжди мирилися і продовжували жити пліч-о-пліч.

З часом, однак, запанував спокій, і життя увійшло в комфортний ритм. Ми були благословенні народженням сина, що принесло нові, радісні обов’язки. Галя показала себе турбоmливою, доброю і старанною жінкою. Я беззастережно довіряв їй і покладався на неї.

Я звертався до неї за порадою в усіх пиmаннях, і вона незмінно давала мудрі поради та влучні зауваження. Кожного разу, коли я йшов на цілий робочий день або їхав у відрядження на кілька днів, я був упевнений, що вдома все буде добре. Я знав, що Галя нагодує і догляне дітей, допоможе Насті з навчанням, вкладе їх вчасно спати.

Я зрозумів, що моя дружина стала моєю найблuжчою довіреною особою – джерелом розради в моменти напруження і тривоги.

Вже дванадцять років ми живемо разом, і я жодного разу не пошкодував, що nопросив Галю стати моєю дружиною. Навпаки, думка про життя без неї викликає тривогу.

Здається, що кохання не є головним елементом у стосунках між дорослими, оскільки воно часто швидко згасає. Натомість повага, підтримка, турбота та надійність – це ті емоції, які підтримують сім’ю.  Тепер я не маю жодних сумнівів, що мій шлюб є втіленням розуміння і взаємної підтримки – такого, що витримує ефемерне шаленство раптового захоплення.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

15 − 9 =

Вона прагнула сім’ї, а я був свідком її щирої любові до моєї доньки. Тому вирішив освідчитися їй, але не з почуття кохання, а з глибокої вдячності