З цікавості повертається й дивиться на цю невгамовну жіночку. Її риси обличчя здаються знайомими, але він не може пригадати, де раніше бачив цю молодицю. Безхатченко втомився від настирливості цієї дами, тому вирішує, що легше буде вислухати її

Зима. Надворі лютий мороз, молода студентка із невеличкою сумкою не знає, що їй робити далі. З квартири виселили через несплату, усі гроші закінчилися ще минулого тижня. На роботі обманули й не виплатили зарплатні. Світлані нікуди піти та немає в кого попросити про допомогу.

Легенька осіння курточка не гріє, в кросівках на морозі надзвичайно холодно. Вона вже не відчуває пальців на ногах, руки теж закам’яніли. Перед дівчиною відкривається вид на невеличке кафе. Вона вирішує забігти всередину, хоч на хвилинку, щоб зігрітися.

Сідає за столик й найтемнішому кутку, сподіваючись, що її ніхто не помітить. Через хвилин 5 до Світлани підходить офіціант. Уже немолодий чоловік дивиться на неї співчутливим поглядом та запитує, чого вона бажає. «Безтурботного життя» ця думка постає в голові одразу, але натомість вона несміливо говорить:

У мене немає грошей. Я зайшла сюди, щоб трішки зігрітися – дівчина в очікуванні дивиться на офіціанта. «Микола» – це ім’я вказано на бейджику, відповідає:

-Добре, перевірмо: гарячий шоколад і тістечко. Чи не бажаєте щось з основного меню?

Світлана розгублено дивиться на Миколу й не розуміє, що відбувається.

-Ні, дякую.

Офіціант зникає у дверях, які ведуть на кухню. Через три хвилини повертається з тацею. Кладе перед нею гарячий шоколад та тістечко. Заварне, її улюблене. Він щиро посміхається й тихенько шепоче:

-Я пригощаю.

Світлана одразу кидається на їжу. Вона не пам’ятає, коли востаннє щось їла. Гарячий шоколад одразу зігріває, вона припиняє дриґотіти. Тістечко виявилося дуже смачним, цей смак вона запам’ятає на все своє життя.

***

Молода красива із себе жінка уже не вперше проходить крізь той самий провулок. Інші перехожі намагаються обходити його десятою стороною. У цьому місці знайшли собі пристановище люди, які втратили чи й ніколи не мали власного житла.

Надворі холодно. Зима в цьому році рання. У повітрі кружляють перші сніжинки, морози теж дають про себе знати. Безхатченки ще щільніше замотуються у свої речі. Хоча той непотріб, що одягнутий на них важко назвати речами. Вони одразу помічають чужинку. Жінку, якій не місце серед них. Хижим поглядом вони проводжають її й з цікавості спостерігають, що вона робитиме далі.

Незнайомка підходить до старого, що лежить на холодній землі. Вдивляється в обличчя жебрака й вітається:

-Добрий день!

Натомість тиша. Чоловік удає, що не чує її та вона не здається:

-Підіймайтеся, я хочу з вами поговорити.

-Нам немає про що розмовляти. Якщо ви репортерка чи журналістка, чи хтось там ще – ідіть собі своєю дорогою. Не займайте мене!

-Я друг, який хоче вам допомогти.

Мені вже ніхто не допоможе й друзів у мене немає.

-Помиляєтеся.

З цікавості жебрак повертається й дивиться на цю невгамовну жіночку. Її риси обличчя здаються знайомими, але він не може пригадати, де раніше бачив цю молодицю.

-Я не займу багато вашого часу. Якщо вам стане не цікаво чи нудно, зможете будь-якої хвилини піти.

Безхатченко втомився від настирливості цієї дами, тому вирішує, що легше буде вислухати її й спокійно повернутися у своє укриття. Він підіймається й слідкує за нею. Вони підходять до дверей кафе. Двері відчиняються, він відчуває тепло та затишок цього місяця. Жінка не звертає уваги на осудливі погляди відвідувачів й проводжає свого знайомого за крайній столик біля вікна.

До них одразу підбігає офіціант. Світлано Олександрівно, що бажаєте замовити? Схоже ця жінка якась важлива дама. Вона дивиться на жебрака й запитує, що йому замовити. Він мовчки хитає головою. Тоді вона просить принести їм гарячого шоколаду й тістечка. Тієї миті в голові чоловіка постають спогади. Він знає, де раніше бачив цю жінку, колись він допоміг їй у скрутній ситуації й зараз вона робить те ж саме.

Ви згадали мене, правда Миколо? – радісно запитує Світлана.

-Так, згадав. Колись ви були у скруті і я вам допоміг.

-Саме так, тому я хочу відплатити вам тим же. Це кафе тепер належить мені, якщо ви не проти, то я можу влаштувати вас на роботу охоронцем на ніч. Кімната та душ є, кухня відкрита. Ви матимете де жити й що їсти. До всього ж кожного місяця непогана зарплатня.

-Але чому ви це робите? Я не розумію.

-Я вибилася  в люди завдяки вам і вашому тістечку. Покинула навчання, закінчила кондитерські курси. Спершу брала замовлення, коли справи пішли вгору, вирішила придбати кафе. Сьогодні я успішна й заможна, але жодного дня не забувалася, кому завдячую своїм порятунком.

Микола був вражений добротою та людяністю Світлани. Попри усі ці роки та великий успіх вона згадала про нього. Чоловік з радістю прийняв її допомогу. Можливо тепер і його життя зміниться на краще.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

3 × четыре =

З цікавості повертається й дивиться на цю невгамовну жіночку. Її риси обличчя здаються знайомими, але він не може пригадати, де раніше бачив цю молодицю. Безхатченко втомився від настирливості цієї дами, тому вирішує, що легше буде вислухати її