Нещодавно у нашому будинку поселилися нові сусіди. Подружня пара Миколи та Анни. Люди вони приємні та ввічливі. Ми познайомилися одразу, оскільки пара запросила нас з чоловіком на святкування свого новосілля. Я захоплено дивилася на молоде подружжя. Щойно одружившись, вони ще не встигли насолодитися спільним життям. Такі милі та щирі, що аж самій заздрісно. У моєму шлюбі побут давно витіснив почуття.
Коли повернулися додому я навіть почала дорікати чоловіку, що між нами такої ідилії немає. Тоді він сказав, що не проживуть наші сусіди й року разом. Скоро розлучаться. Чому він так вирішив я не знала, але подумала, що це через заздрість.
Десь через місяців три за стінкою ми почули шалені крики та биття посуду. Побігли глянути чи все в порядку. Двері були відчинені. На коридорі спокійно одягалася красива ефектна жінка, а подружжя гаряче з’ясовувало стосунки. Молода дама подивилася на нас й сказала:
-Нічого раніше додому повертатися. Мало чого зайвого можна побачити.
Виявляється, що Аня раніше повернулася з роботи, а Микола в цей час розважався з коханкою. Мій чоловік мав рацію, розлучилися сусіди досить скоро. Квартира знову у продажу. Мабуть, не варто так сліпо вірити в ті почуття, які перед нами грають, як виставу. Про справжнє кохання не кричать і його не демонструють. Воно або є, або ні.
