Батько моєї дружини мені близький по духу. Ще зі знайомства я зрозумів, що з Василем Івановичем маю багато спільного. В тому числі й любов до риболовлі. Після одруження ми з дружиною частенько навідуємося до її батьків. Живуть вони у селі, неподалік річки. Тому поки жінки займаються приготуванням вечері, ми з тестем йдемо на рибалку.
Якщо допомагати нічого не потрібно й дружини відпускають, ми можемо провести із вудками цілісінький день. Востаннє посиділи на славу. Це я не про улов, а про незаплановану «вечірку».
До нас підійшов друг Василя Івановича дід Микола. Він ніби теж прийшов рибалити, але насправді шукав компаньйона для в ипивки. Тесть у мене від цього діла не відмовлявся. Тому поки вони смакували гіркою, я займався виловом риби.
Ввечері тесть так «втомився», що додому не було кого вести. Я зателефонував дружині та попередив, що сьогодні гарно клює й ми залишимося на ніч. Вона нічого не сказала проти. Після того випадку довгий час ми не з’являлися у селі.
Я не один раз телефонував до тестя, щоб домовитися про риболовлю та він постійно знаходив якісь відмовки. Розуміючи, що щось тут не чисте, запитав у дружини. Виявляється її батько сказав, що востаннє на рибалці я так набрався, що йому було соромно вести мене додому. Все виявилося з точністю навпаки. Коханій я розповів правду, а до її батька більше не набиваюся. Якось неприємно знаходитися в компанії чоловіка, який немає сміливості розповісти про свої грішки.
