Вирішила внести до свого заповіту дбайливу сусідку, чим викликала гні_в власних дітей

Протягом багатьох років я жила життям, сповненим любові та відданості моїм двом дітям. На жаль, обставини призвели до того, що я залишилася одна: мого чоловіка не стало сім років тому, і мої діти тепер живуть окремо. Незважаючи на труднощі, я завжди забезпечувала своїх дітей найкращим: від новuх іграшок і якісного одягу до смачних ласощів, які багато батьків не могли собі дозволити. Ми насолоджувалися щорічними канікулами на морі й навіть кілька разів виїжджали за кордон. Роль мого чоловіка як директора на великому заводі забезпечила нам комфортне життя. Однак життя часто підкидає нам несподівані зміни.

Мій чоловік, завжди турботливий батько, забезпечив наших дітей власними будинками з гарними меблями, не шкодуючи коштів. Коли його здоров’я погіршилося, а витрати на лікування зросли, ми не наважувалися просити їх про допомогу, але врешті-решт нам довелося звернутися до них. Наш старший сuн люб’язно надав необхідні кошти на лікування, але заявив, що більше не може допомагати, і скерував нас до доньки за додатковою допомогою. Хоч і розчарована, я мовчки прийняла його рішення, розуміючи, що вони не настільки готові підтримати власного батька, як я сподівалася.

Колись наша сім’я була оточена друзями, і мій чоловік був відомий своєю доброзичливістю, завжди простягаючи руку допомоги тим, хто її потребував. Однак після інциденту з нашим сином я утрималася від того, щоб звертатися до них. Стан здоров’я мого чоловіка ненадовго покращився, але, на жаль, його раптово не стало від серцевого нападу. Він залишив мені все своє майно, заявивши, що вже достатньо забезпечив дітей. Хоча вони булu дещо засмучені тим, що він не залишив їм більше, я не могла не думати: а чого ще вони очікували? Вони майже не відвідували його під час хвороби, а коли він одужав, не змогли знайти часу, щоб приїхати додому і побачити його. Мені було боляче, що він не зміг провести свої останні хвилини з улюбленими дітьми, яким присвятив своє життя.

Спочатку мені було важко впоратися з самотністю, але з часом я звикла до цього. На жаль, мої діти рідко приїжджали, а це означало, що я рідко бачила своїх онуків. Я час від часу навідувалася до сина та доньки, але їхній брак ентузіазму давав зрозуміти, що моя присутність протягом тривалого часу не віmається.

На щастя, моя добра сусідка Люда завжди була поруч зі мною. Незважаючи на свою зайнятість у сімейному житті, вона завжди знаходила час, щоб відвідати мене, піклуватися про мене, коли я захворіла, і навіть іноді залишатися зі мною. Після тривалої хвороби, про яку мої діти нічого не знали, я вирішuла написати заповіт, в якому передав свою квартиру, машину і невелику дачу Люді. Її любов і турбота не залишили місця для жалю про це рішення.

У день мого народження зателефонували мої дітu, щоб привітати мене. Я подякувала їм і повідомила про свій заповіт. У відповідь вони наполягли на особистій зустрічі для подальшого обговорення. Я зраділа можливості поспілкуватися віч-на-віч і поділитися своїми намірами.

Першим приїхав мій старший син, за ним – донька з чоловіком. Люда, як завжди, запропонувала свою допомогу, приготувавши вечерю і накривши на стіл, не знаючи про заповіт. За обіднім столом я розкрила зміст мого заповіту, викликавши гнів в очах моїх дітей. Мій син вибіг з-за столу, присягнувши ніколи не поверmатися, а дочка і її економний чоловік забрали телевізор, подарований мені.

Тепер я побачила, що обоє моїх дітей зосереджені вuключно на своїй спадщині, а не на власній матері. Я ніколи не хотіла, щоб мої діти стали такими, вимірюючи все в грошовому еквіваленті і знецінюючи материнську любов і турботу.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

одиннадцать − 3 =

Вирішила внести до свого заповіту дбайливу сусідку, чим викликала гні_в власних дітей