Мій чоловік старший син у сім’ї. Має молодшого брата Антона. Я помітила, що свекруха з особливою ніжністю ставиться до молодшого сина, а на Славу не зважає. Влазити у їхні стосунки я не збиралася, тому залишила свої спостереження при собі.
Одружені ми недовго, три роки. За цей час я мала змогу придивитися до Антона та зробити певні висновки про цього чоловіка. Він теж одружений, живе у місті, як і ми. Його дружина особа неприємна, тому зустрічаємося ми вкрай рідко, в основному, коли їдемо до їхньої матері у село.
Цього року Галина Іванівна зателефонувала до нас й попросила допомогти їй викопати картоплю. Відколи не стало свекра, вона не могла з усім впоратися самостійно. Я не вбачала нічого поганого в допомозі самотній жінці, але розраховувала, що Антон зі своєю дружиною теж приїдуть.
Ми зі Славою два дні вдвох викопували картоплю. Втомилися, як ті воли. Хотілося скоріше повернутися додому. Попередили свекруху, що ночувати не будемо й поїдемо додому. Слава перед від’їздом віддав матері гроші, які вона попросила на покупку ліків. Сума чималенька – 5 тисяч гривень й ми рушили в дорогу.
На жаль, далеко від’їхати не вдалося. Чоловік пробив колесо, а запаску забувся у матері, коли прибирав у багажнику. Довелося повернутися й заночувати. Вранці ми прокинулися від розмов. Вийшли на двір й побачили, як Антон пакує у свій автомобіль мішки з картоплею, яку ми викопували два дні! Значить приїхати допомогти він не міг, а як забрати – то, будь ласка!
Мало того, Галина Іванівна дістала з кишені ті гроші, що дав їй Слава й віддала Антонові. Я була неприємно вражена, чоловік також. Ми зрозуміли, що нас тут ні за що не ставлять. Тому одразу попередили свекруху, щоб більше на нашу допомогу не розраховувала.
