Виходить так, що я була просто запасним варіантом, заміною на деякий час.

В один момент я втратила родину. Всі мої найкращі роки були присвячені чоловіку та дітям, а тепер сама.Діти виросли, чоловіку все одно. Він знайшов свою справжню любов, яка його колись відштовхнула. Та тепер, коли врешті знову зустрілися, то зрозуміли, що весь час в житті їм не вистачало одне одного. Виходить так, що я була просто запасним варіантом, заміною на деякий час. Спершу мене ця думка дуже пригнічувала, та потім я зрозуміла, що врешті решт чоловік зробив мені своєю втечею найкращий у світі дарунок.
Відколи я була в шлюбі, то не присвячувала собі ні хвилинки. Хоча гаразд, це я вже значно перебільшую, хвилинка все ж таки була. Коли я лягала спати або милась. Ось так. Зранку прокидалась о п’ятій, щоб приготувати чоловіку свіженьку їжу на весь день, зібрати двом дітям сніданкові бокси до школи. Потім йшла на роботу на пів дня, потім забирала їх зі школи, везла на різні позашкільні заняття, потім додому. Вдома готувала вечерю, прала та прасувала одяг на наступний день, вчила з малими уроки, душ та спати. І так день за днем. День сурка кожного дня. Так і не зчулась, як минала вся моя молодість. Діти виросли, а чоловіку я стала просто не цікава. Він майже не з’являвся вдома. Навіть рідко ночував.Все відмовлявся, що на роботі ночує, або у друга.

Та нещодавно він прийшов додому із пустою валізою. Пішов у спальну складати в неї речі.
– Олю, я йду від тебе. Будинок залиш собі.Машину, в принципі теж.
– Ох, ну красно дякую, що ти дозволив мені залишити речі, які купили мені мої батьки!
– Ну це е головне. Я зустрів своє справжнє кохання. Вона мене нарешті прийняла!
Чудово. Бажаю Успіхів.
– І це все? Не буде сварок та істерик?
– Ні. Чому б це? Діти дорослі, самі себе забезпечують. Твій обов’язок перед ними закритий. А я й без тебе впораюсь. Впевнена що буде навіть ліпше, ніж із тобою. Маєш десять хвилин за збори. Більше не трапляйся мені на очі, а тим паче в моїй квартирі.
Здавалось, чоловік явно не очікував такої реакції. Чекав щось типу видирання очей та волосся. Проте я ледь стримала сльози та тримала голос рівним. Всі прожиті разом роки просто стерли помахом руки, ніби це якесь сміття. Всі турботи, проблеми та хвилювання. Всю любов. Щоб він зараз не казав, та в родині, де не було кохання діти такими не виростають. З часом воно могло зникнути, та все ж таки… Вдячність то мала б якась лишитись…Коли чоловік врешті пішов, я плакала як ніколи раніше. Сльози лились самі собою.

Минув рік. Я вже все виплакала, навіть пробачила. Почала жити власним життям. Знайшла хоббі та друзів по інтересах. Змінила роботу на більш достойну. Моє життя почало квітнути, як ніколи раніше. Я отримувала купу компліментів про зовнішність. Адже помолоділа років на десять. Купувала одяг, який чоловік мені завжди забороняв. Відчула справжній смак життя! Та ввечері одного дня минуле вирішило про себе нагадати стуком у двері.
– Олю, відкрий двері. Відкрий двері, в мене ключа немає.
– Звісно немає. Я змінила. Чого ти хочеш?
– Пробач мені. Спробуймо ще раз!
– Ха! Ще чого! Вигнали тебе, старий ти пес!
– Сам пішов. Зрозумів, що ти й була справжнім коханням.
Ой, порозказуй мені тут ще! Забирайся! Ти мені не потрібен! Йди шукай кращої долі де інде.
Чоловік ще щось белькотів під дверима, та я тільки зробила голосніше звук на телевізорі. Ми тепер чужі люди. Завдяки старанням чоловіка. Немає чого назад проситись. Таке не пробачають.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

19 − тринадцать =

Виходить так, що я була просто запасним варіантом, заміною на деякий час.