Я забігла до сусідки, щоб відати пачку солі, яку колись позичала. Взагалі-то ми з Галиною були не надто близькими подругами. Спілкування зводилося лише до вітання на цьому й все. Інколи могли зачепитися язиками, обговорюючи свіженькі плітки дому.
Сусідка прийняла сіль й запросила мене до себе в гості:
-Ти саме вчасно, я чай заварила. Проходь, поговоримо.
Мені було незручно відмовляти. До всього ж нагальних справ я не мала. Коли увійшла у квартиру, в якій до цього не бувала, трішки жахнулася. Все помешкання було закладене різним мотлохом. Від важкого та затхлого запаху я почала пчихати. На кухні ситуація не краща. Стільці брудні, скатертина подерта, чашки брудні.
Галя не звертала на уваги на моє зніяковіння. Мовчки взяла чайник, вимащений у сажі, налила чай й пішла до холодильника по смачненьке. Коли відкрила його, звідти полинули такі аромати, що мені захотілося прочистити кишківник. Вона поклала переді мною тістечко, уже надкушене. Кусень відрізала собі, а рештою сказала пригощатися.
-Я не можу брати руками, можна мені тарілку й десертну ложечку?
-Ну й дивна ти. Чого соромитися? Я майже все їм руками.
Господиня дому пішла діставати мені посуд. Мені здається, що та тарілка жодного разу не бачила води. Галина просто складала посуд назад до шафи, забувши перед цим його помити. Ложка покрилася ржавчиною. Якби я не хотіла бути вдячною гостею, але не змогла змусити себе взяти те приладдя до рук.
Вигадавши невідкладну справу, побігла додому, подякувавши за гостину. Більше ніколи не заходитиму в гості до своєї сусідки.
