Весь вечір кидали в мою сторону дурнуваті жарти, насміхались, а інколи й прямою мовою зневажливо ставились. Я не витримала, хоч як сильно намагалась втримати сльози, та розплакалась.

Свекруха не може бути дуже паскудною, якщо ти вийшла саме за того чоловіка. Чому саме чоловіка, а не сина чи хлопця? А ось в цьому і полягає весь секрет. Хіба можна назвати чоловіком того, хто дає образити його обраницю, нехай ображати й буде його матір? Я так не гадаю. Мій чоловік також. Я ним пишаюсь понад все на світі! Він саме той, хто робить мене щасливою, поряд із ким я почуваюсь у безпеці не дивлячись ні на що. Своєю чергою намагаюсь віддячити тим самим.

Коли ми тільки почали зустрічатись, чоловік не дуже спішив мене знайомити зі своєю ріднею. Все шукав різні відмовки, то часу бракує, то вони прихворіли. Та коли дата весілля вже була призначена, відтягувати було нікуди.

Коли ми потрапили до родини чоловіка на вечерю, я зрозуміла в чому ж тут проблема. Буквально з порога мене обдивились із ніг до голови. Весь вечір кидали в мою сторону дурнуваті жарти, насміхались, а інколи й прямою мовою зневажливо ставились.
Я не витримала, хоч як сильно намагалась втримати сльози, та розплакалась. Вибігла з-за столу на вулицю, якомога далі, щоб мене не бачили. Так гірко на душі було. Я ж ще навіть не офіційно заміж вийшла, невістка тільки на словах. А тут вже не соромляться у висловах, порівнюють із дівчатами, яких в дружини моєму нареченому сватали. По їхнім міркам я програвала капітально. А ще моя тонка натура. Не витримую, коли мене ображають, відразу в сльози… За спиною відбувався якийсь гамір. З будинку знервований вибіг чоловік, та почав мене заспокоювати. В руках були мої речі. Ми пішли до машини. Вечір закінчився на не найприємнішій ноті.
Я довго хвилювалась через ту ситуацію. Мене явно не хотіли приймати до родини чоловіка. Хоч було й соромно, та вирішила поділитись почуттями з чоловіком. Він знову мене заспокоїв, сказав, що мама просила передати вибачення за свою грубу поведінку. Та я ж не дурна, сама розумію, що він то придумав. Але в обід кур’єр привіз нам велику корзинку фруктів, у листівці були вибачення від родини чоловіка. Мені трішки відлягло. Та в душі розуміла, що це тільки початок. Рідня мене не злюбила, тож далі мене чекають веселі атракціони.

Весілля минуло гладко. Перші місяці подружнього життя також. А потім почались зимові свята, на які ми обов’язково мали приїхати до батьків чоловіка з ночівлею. Я боялась того дня мов судного.

Проте все не так страшно. Свекруха хоч й кипіла невдоволенням до мене. Всім своїм видом показувала, що я її сину не пара, він заслуговує на краще, та волю емоціям не давала. Тільки десь щось просочувалось, чоловік відразу присаджував матір. Вона навіть не називала мене Катькою, як раніше. Я не наполягала на Катюші, або чомусь пестливому, та Катька звучало дуже грубо.
Мій чоловік не дозволяє нікому мене ображати. Йому все одно що думають інші про його обраницю. Навіть на мамину думку. Гадаю, вона така зла, бо її свекруха так само прийняла її в родину, от тепер і передає по спадку далі. Але ну так сталось, як гадалось. За мене є кому постояти!

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

восемнадцать + 8 =

Весь вечір кидали в мою сторону дурнуваті жарти, насміхались, а інколи й прямою мовою зневажливо ставились. Я не витримала, хоч як сильно намагалась втримати сльози, та розплакалась.