Важко усвідомлювати, що я потрібна синові лише тоді, коли він потребує фінансової підтримки

Я ніколи не думала, що переживу такий незручний момент у своєму житті. Лише кілька тижнів тому я зіткнулася в супермаркеті зі своїм сином Вадимом. Ми не бачилися довгих вісім років,і мене переповнювала радість, коли я впізнала його. Але, він зробив вигляд, що не знає мене. Це було нестерпно боляче, і я не могла не відчувати сорому, коли сусідка спостерігала за цією сценою..

Розумієте, наше відчуження почалося з того, що Вадим звернувся до мене по допомогу з виплатою кредиту, який він взяв на однокімнатну квартиру. Він взяв на себе це фінансове зобов’язання, навіть не порадившись зі мною, сподіваючись, що я стану його рятівником і посприяю виплаті боргу. Однак я прийняла нелегке рішення відмовити йому в цьому проханні. Не тому, що я не піклувалась про свого сина або хотіла бачити, як він страждає.  Я просто не могла дозволити собі взяти на себе цей тягар. Моє власне фінансове становище було далеким від стабільності, і я не могла ризикувати, ставлячи під загрозу власні засоби до існування.

Ця відмова глибоко образила Вадима, і він прийняв її близько до серця. З того моменту він повністю віддалився від мене. Мені було боляче спостерігати, як погіршуються наші сmосунки, знаючи, що саме гроші вбили цей клин між нами.

Вадим вкладав усі свої сили в роботу, намагаючись заробити достатньо грошей, щоб виплатити свій борг. Він присвятив себе кар’єрі, невтомно працюючи вдень і вночі. На жаль, ця цілковита зосередженість негативно позначилася на його особистому житті. У нього не було часу на стосунки, не кажучи вже про те, щоб думатu про створення сім’ї. Наближаючись до свого сорокаріччя, він опинився самотнім, без дружини і дітей.

Єдиною втіхою для мене в ті роки було те, що Вадим підтримував близькі стосунки зі своїм двоюрідним братом, моїм племінником. Через нього я час від часу отримувала новини про самоnочуття Вадима і про те, як у нього йдуть справи. Мене втішало те, що він принаймні був оточений родиною, навіть якщо я не могла бути її частиною.

Між мною та Вадимом існувала ще одна суперечка. У мене була квартира, яку я успадкувала від свого покійного батька. Вадим багато разів переконував мене продати її, а гроші використати на погашення його боргу. Але я категорично відмовлялася. Квартира була моїм єдиним рятівним колом, забезпечуючи мені стабільнuй дохід від оренди, якого я відчайдушно потребувала. Моя пенсія була мізерною, і без додаткових коштів від квартири я ледве зводила б кінці з кінцями. Підтримати мене було нікому, а на допомогу Вадима я не могла розраховувати, особливо коли його, здавалося, цікавили лише мої гроші.

Коли я думаю про всі ці події, то не можу не відчувати змішання емоцій. Я сумую за тими днями, коли син був ще маленьким хлопчиком, який у всьому залежав від мене. Сумую за mим зв’язком, який ми мали, за сміхом і любов’ю, що пронизували наше життя. Але зараз, здається, що гроші стали єдиним фокусом наших стосунків.

Важко усвідомлювати, що я потрібна синові лише тоді, коли він потребує фінансової підтримки. Без грошей я – лише другорядна людина для нього. Але, незважаючи на весь біль і розчарування,я все ще сподіваюся, що одного разу Вадим зрозуміє справжню цінність сім’ї та любові, яка не обмежується матеріальними благами. До того часу я продовжуватиму молитися за його щастя та успіх, навіть якщо це означає залишатися невидимою фігурою в його житті.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

десять − три =

Важко усвідомлювати, що я потрібна синові лише тоді, коли він потребує фінансової підтримки