Я вже втомилася від осудливих поглядів наших сусідів. За спиною вони обговорюють мою родину та роблять з Михайла, мого чоловіка, справжнього т ирана. Причина в тому, що свекор постійно скаржиться стороннім людям на сина й дещо перебільшує свої вимушені страждання.
Почну по черзі. Ми з Михайлом одружилися ще коли були студентами. Перший час жили в гуртожитку, а після випускного довелося орендувати власне житло. Поки обоє працювали, жили добре, грошей на все вистачало. Та коли я дізналася про свою вагітність – усе змінилося. З роботи мене скоротили, працював лише Михайло. Винаймати орендовану квартиру тепер стало дорого, тому ми були вимушені переїхати до Мішиного батька.
Вадим Єфремович жив сам у великому будинку. Його дружина п oмеpла декілька років тому. Крім Михайла у старого був ще старший син Остап. Він зі своєю сім’єю жив в іншому місті. Отож, коли Михайло звернувся до тата по допомогу й запитався, чи можна пожити у нього, він не відмовився.
Будинок складався з двох великих кімнат й однієї невеличкої. В найбільшій жив Вадим Єфремович, іншу зайняли ми, а невеличка залишалася пустою. Ми планували зробити там дитячу кімнату для малюка. Свекор не заперечував.
Я взяла на себе всю хатню роботу. Прибирала, прала, прасувала, готувала їсти. При чому для свекра готувала окремо, тому що він хворів на цукровий діабет та їв лише дієтичну їжу. Усі продукти купував Михайло. Зі своєї зарплатні він також оплачував комунальні послуги та купував дрова на зиму. У батька грошей ні на що не брав, тож Вадим Єфремович витрачав пенсію суто на себе.
Поки я сиділа у декретній відпустці, знайшла підробіток в інтернеті. Почала вести сторінку в соціальній мережі. Писала пости, викладала історії. За це отримувала досить гарну заробітну плату. Усі зароблені гроші відкладала, Михайло теж старався щось заощадити й відкласти зі своїх доходів. Ми планували купити власну квартиру. Звісно, всю суму одразу не назбираєш, а от на перший внесок вистачить.
Наші плани кардинально змінилися, коли до Вадима Єфремовича приїхав старший син Остап. Він повідомив, що вони з дружиною планують купувати квартиру. Оскільки він теж має право на частину батьківського дому, то запропонував угоду. Ми виплачуємо йому кошти за його частку, а він відмовляється від своїх прав на житло. Усі свої заощадження ми віддали Остапу, тож тепер теж ставали співвласниками будинку свекра.
На цьому сюрпризи не закінчилися. Я народила двійню, дівчаток. Тепер постала проблема із кімнатою. Ми не могли організувати дитячу там, де хотіли, бо не вистачало місця. Самі переїхати у меншу кімнату теж не мали змоги, бот туди не вміщувалося двоспальне ліжко. Тож довелося просити Вадима Єфремовича віддати свою спальню кімнату для онучок.
Звісно, без скандалу не обійшлося. Він на відріз відмовлявся переїжджати у меншу кімнату. Кричав на Михайла, навіть виганяв з дому. Але чоловік заспокоїв старого та пояснив, що ми нікуди не поїдемо, адже викупили частину цього будинку. Змирившись, свекор таки зайняв найменшу кімнату, а в нього, ми організували дитячу.
Після цього й почалося. Вадим Єфремович скаржився на нас сусідам та своїм знайомим. Говорив, що ми погано до нього ставимося, притискаємо його права у власному будинку. Я погана господиня, бо не смачно готую, а Михайло жахливий чоловік, тому що неспроможний забезпечити свою родину власним житлом.
Врешті решт, ми запропонували йому переїхати жити окремо на орендовану квартиру. Ми готові були оплачувати оренду та комунальні послуги, забезпечувати його продуктами та завозити їжу, тільки щоб він заспокоївся. Вадим Єфремович й цю пропозицію зумів перекрутити по-своєму. Мовляв, ми намагаємося вижити його з дому обманним шляхом.
Я просто не знаю, як знайти підхід до цього впертого чоловіка. Мені набридли ті брехні, які він на нас наводить. Ще більше шкода чоловіка, адже він працює, не покладаючи рук, заради усіх нас, а власний батько цього не цінує. Я вже не один раз пожаліла, що ми пішли на угоду з Остапом. Краще б взяли квартиру на виплату й жили спокійно.
