В мене волосся стояло дибки. Я не могла повірити, що мати добровільно, навіть по власній ініціативі придумала всю цю схему, згубила моє життя, щоб жити красиво.

В мене вкр _али все моє життя! Насправді поки половину, тому що сподіваюсь, проживу я ще не менше від того, скільки вже живу. Та сподіваюсь, тепер це все буде повноцінним життям. Історія моя ж _ахлива, сподіваюсь, більше ні хто з людей на білому світі не переживав нічого подібного та не переживе в майбутньому.
Все через Хворобу голови моєї мами. Яку вона всіма силами намагалась приховати від оточуючих. Та деякий час неї це повноцінно виходило. Поки проблема не почала прогресувати, та оточуючим стало все явним. Виявилось, що інвалід моя мама, а не я.
На вісімнадцятому році життя я вперше поїхала до лікарні сама. Вибрала я ту, що поближче, а не ту, куди ми зазвичай їздили з мамою. Того дня мені було дуже погано. Постійно паморочилось в голові, йшла кров носом, трусились руки. Мама сказала почекати на неї, щоб ввечері вона мене завезла. та терпіти мені не дуже хотілось. Врешті, маю вісімнадцять років та тільки ноги не працюють. Дорогу додому знайду.
Зібравшись із силами, я поїхала на візочку до лікаря. На огляді він в мене запитав, які ліки я приймаю. На щастя, завжди вожу їх з собою, на всякий випадок. Я дала торбинку з медикаментами лікарю, той прийнявся їх оглядати.
– А навіщо ви взяли з собою ліки для тварин? У вас у собаки артрит, даєте йому від болю?
– Ви про що? Там тільки мої, це мама купує мені їх все життя.
– Це як так? Хто вам на них рецепт видав?
– Та не знаю, кажу ж, скільки себе пам’ятаю, я їх п’ю. Лікар, до якого я завжди ходжу прописав мені їх. В мене ж ноги не працюють, бачте – я погупала кулаком по майже нечутливим ногам.
Лікар просто мовчки вийшов з прийомної. Повернувся з завідуючим. Мене чекали довгі розпитування. Хто та коли дає ліки. Взяли в мене кучу аналізів. Викликали маму.
– Дорогенька, маю для вас дві новини. Перша – ваша інвалідність – примара. Комусь було вигідно так з вами вчинити. Друга – той хто це зробив – злочинець.
В моїй голові було купа думок. Половину я взагалі не розуміла. що взагалі за дурня!? Історія ніби з дешевого Голівудського фільму. Коли мати приїхала в лікарню, то влаштувала скандал. Всі були на вухах через крики. Мама кричала звинувачення, питала хто взагалі дозволив в мене брати аналізи без згоди опікунів. Та вона певно забула, що я вже сама все можу робити. В мене хворі ноги, та не голова. ЇЇ крики ставали все менш зрозумілі. перескакувала з теми на тему, то кричала, то присідала на лавку та бурмотала собі щось під ніс. Вперше бачила таку поведінку. Як кінець історії можу розповісти, що тоді сталась зі мною щаслива випадковість, коли я пішла до іншого лікаря. Той, у кого ми були все життя, на прохання мами, звісно за кругленьку суму грошей оформив на мене інвалідність. Ще коли я була геть мала. А щоб у решти людей та лікарів не виникало в цьому сумнівів, виписував мені рецепт на собачі ліки, сильні знеболюючі, які дають тваринам із захворюваннями центральної нервової системи. У людей вони викликають побічні ефекти по типу нечутливості кінцівок, відмирання головного мозку та ще купа різного цікавого. Після довгого клопотання мати зізналась, що отримувала не мене гарні виплати від держави, чим змогла купити машину та жити на широку ногу. Квартиру нам взагалі держава виділила.
В мене волосся стояло дибки. Я не могла повірити, що мати добровільно, навіть по власній ініціативі придумала всю цю схему, згубила моє життя, щоб жити красиво. Купувати дорогий одяг, ходити по салонах краси... В той момент. коли все дізналась, в мене просто рухнув всесвіт. Я не знала, кому можна довіряти, та чи потрібно взагалі? як мені жити далі? Зараз в мене стоїть довгий шлях реабілітації та відновлення чутливості ніг. Після стількох років штучної хвороби, маю сумніви, що все можна повернути в початок. Та надію маю. Маленьку, та все ж.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

В мене волосся стояло дибки. Я не могла повірити, що мати добровільно, навіть по власній ініціативі придумала всю цю схему, згубила моє життя, щоб жити красиво.