Минуло три роки як не стало мого чоловіка, а я досі уявляю, як ввечері відкриваються двері й Богдан з широкою посмішкою на обличчі заходить у дім. Або вночі, коли лягаю спати, відчуваю, як він обіймає мене

Я людина реалістична. Для мене стакан завжди ні пустий, ні повний – золота середина. Усе моє життя – це чіткий план, якого я завжди дотримувалася. Я знала, куди вступатиму, де працюватиму, у якому районі винайматиму житло. Навіть прописала собі у якому віці варто вийти заміж й народити дитину. Божевілля, скажете ви, а для мене це була звична норма.

Але доля вносить свої корективи у наше життя й тоді усі плани летять шкереберть. Мій маленький реалістичний світ перевернувся з ніг на голову, коли я зустріла Богдана. Це було кохання з першого погляду. Я не шукала раціонального пояснення своїм відчуттям, просто відчула, що означає дихати на повні груди.

Наші стосунки розвивалися дуже стрімко. Ми одружилися на третій місяць знайомства, а через пів року зробили дитинку. Жити не за планом – прекрасно, скажу вам я. Богдан став для мене просто ідеалом. З ним я готова була піти на край світу. З ним я відчувала себе коханою та щасливою. А коли у нас народився син Іван – це щастя примножилося вдвічі.

Усі турботи стосовно дитини були нам у задоволення. Богдан допомагав мені з малюком й підтримував у важкі хвилини. Коли опускалися руки чи я втомлювалася, чоловік завжди підбадьорював мене та повторював «У нас все буде добре».

Коли Іванові виповнилося три роки сталася жахлива трагедія. Богдан потрапив в аварію. Травми, отримані від зіткнення були несумісні із життям. Мій чоловік та винуватець автокатастрофи загинули на місці. Того дня моє серце зупинилося. Я забулася, що означає жити і якби не син, не знаю, чи жила б взагалі.

З моменту чоловікової загибелі минуло три роки, а я досі уявляю, як ввечері відкриваються двері й Богдан з широкою посмішкою на обличчі заходить у дім. Або вночі, коли лягаю спати, відчуваю, як він обіймає мене ззаду. Мені хочеться вірити, що коханий поруч.

Наближався день народження Іванка. Ми не звикли робити гучні гуляння, але цього річ я вирішила інакше. Дитина повинна бути щасливою. Тож я покликала друзів Іванка, спекла торт, надула кульки. Вранці готувала сюрприз для малого, коли у двері постукали. Це був кур’єр, він приніс посилку для мене і лист.

«У нас все буде добре. Джек охоронятиме вас від біди».

У коробці було цуценя. Я пригадала, що ми з Богданом планували подарувати синові пса на його шостий день народження. Він не забувся, навіть з того світу цей чоловік примудряється робити нас щасливими.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

2 × четыре =

Минуло три роки як не стало мого чоловіка, а я досі уявляю, як ввечері відкриваються двері й Богдан з широкою посмішкою на обличчі заходить у дім. Або вночі, коли лягаю спати, відчуваю, як він обіймає мене